"Наші сітки подобаються - отже, ми робимо правильно". "Бучанські павучки" ховають військо від ворога
Як Spider Mom перетворились у “Бучанських павучків”
У травні 2022 року Альона Філімонова повернулася з евакуації в Бучу і разом з Тетяною Вороновою вирішили, що потрібно діяти, допомагати армії. Так з’явилася ідея плести маскувальні сітки.
Як розповідає Альона, хтось з адміністрації Бучанського ліцею №4 написав чат, що в ліцеї у спортзалі є гуманітарка, деякі речі можна використовувати як матеріал для сіток. Для старту попросили допомоги в “Гончаренко-Центрі”, звідки їм надіслали основу для сіток. Завдяки директорці ліцею №4 Аллі Літкевич отримали приміщення в одному зі спортивних залів ліцею.
Але Альона і Таня не кинули цю ідею і стали писати друзям, кликати робити сітки. Так зібралася спільнота, багато хто з тих перших ходять дотепер.
“Спочатку ми називали себе Spider Mom, бо приходили мами з дітьми. Потім з’явилися чоловіки і люди стали питати: “Як ви називаєтесь?” Ми задумались як себе назвати, навіть голосування влаштовували. І потім з легкої руки місцевого журналіста, Сашка, який активно допомагав військовим і став допомагати нам зібрати перші кошти на матеріал, ми стали називатися павучками. “Ви ж павучки, плетете сітки. Що може бути простіше?” - сказав він. І відтак ми стали називати себе Бучанськими павучками”, - каже Альона Філімонова.
Сітки "Бучанських павучків"Фото: facebook.com/buchanskipavuchky
Першу сітку не знали кому віддати
“Павучки” плели сітки, але не мали замовників. І знову звернулися до Сашка, який підтримував зв’язок з військовими та допоміг з контактами. Далі спрацювало “сарафанне радіо” і пішли замовлення.
“Нам телефонували військові, розповідали, що взнали про те, що ми плетемо сітки і просили виготовити їм. У нас стала утворюватися черга на виготовлення сіток. Попит почався шалений. Інформація про наші сітки поширювалася по різному: якийсь підрозділ стоїть поряд з тим, який має наші сітки, ті питають “Де взяли?”, дають наш телефон.
Знову ж таки - спілка волонтерів, коли волонтери одне до одного звертаються за необхідним, знаючи хто чим може поділитися. Потім, друзі, які просять виготовити сітки для підрозділів, в яких служать їхні знайомі. І так пішло”.
Альона Філімонова каже, що сітки відправляють у будь-який підрозділ ЗСУ. Кожен може звернутися щодо потреби у сітках і їх отримати.
Найбільша за розміром сітка, яку сплели “павучки” - 10х20 метрів. З травня 2022 року виготовили близько 14 тисяч квадратних метрів сіток. Це майже півтора гектара.
Сітки плетуть різного розміру - 6х4, 8х10, 10х12 метрів і терміни виготовлення кожної різний.Наприклад полотно 6х4 метри плетуть день, півтора.
Сітки "Бучанських павучків"Фото: facebook.com/buchanskipavuchky
Був випадок, коли військові зателефонувати з проханням виготовити терміново невелику сітку, за три години вони виїжджали на фронт. Тож дівчата швидко зібралися і за півтори години сплели її.
У залі стоїть три стійки. Процес плетіння виглядає так: сплели на одній стійці - переходять на іншу, поки на попередній сплетена частина сітки опускається донизу і закріплюється площина для подальшого плетіння. Потім повертаються до попередньої. І так безперервно.
Серед іншого волонтери виготовляють: “кікімори”, подушки, матраци, наколінники, РПСки, окопні свічки, розпалювачі, устілки у взуття, м’які ноші, снайперські гнізда, костюми різного типу, шапки, бафи, балаклави.
Першим “завданням із зірочкою” для “павучків” було замовленням на снайперське “гніздо”. Це накриття позиції снайпера. Місце, де він сидить, на військовому сленгу називається “гніздо”. І ця конструкція мала бути досить складних параметрів.
Пару днів у дівчат зайняв мозковий штурм, аби придумати як зробити “те, не знаю що”. Оте “не знаю, що” мало бути 3-D з імітацією кущиків, горбочків і т.п. особливостей ландшафту. У хід пішли усі матеріали, які мали: їх поєднували, дивилися що вийшло. І нарешті виготовили. Досі фотографія того “гнізда” гуляє волонтерськими чатами і кажуть, що кращого виконання такого укриття вони ще не бачили.
Чому сітки “Бучанських павучків” особливі?
“Маскувальна сітка - це збережене життя військових. І лише уявіть - якщо військові сьогодні замовляють виготовлення сітки - то, в кращому випадку навесні вони її отримають.
По суті, черга утворилася вже через чотири місяці діяльності “павучків”. І хто з військових вже знав про дефіцит, то в серпні вже подавали заявку на зимові маскувальні сітки”, – говорить Альона.
Каже, родзинка сіток від “павучків” з Бучі – це особливий метод нарізки спанбонду, який впливає на стиль плетіння, і візерунок.
Важливо пам'ятати, кожну сітку потрібно плести за певними правилами. Їх намагаються робити максимально відповідними кольорам ландшафту і рослинності, серед яких перебуває військовий підрозділ. Стрічки мають бути заплетені під відповідним нахилом.
Буває, в плетенні сітки доводиться переплітати і чотири кольори та робити це так, аби виглядало максимально природно.
Сітки "Бучанських павучків"Фото: facebook.com/buchanskipavuchky
Раніше для плетення сіток використовували просто стрічки тканини підхожого кольору.
Згодом з’явився спанбонд – спеціальний матеріал для маскувальних сіток. Спочатку він був трьох кольорів: пісочний, олива та коричневий. Нині ж виробники виготовляють спанбонд з малюнками, з відтінками, у широкій колірній гамі.
Альона говорить, що багато чого для їх роботи купується з донатів, щось купують самостійно небайдужі люди і передають у безпосередньо штаб “павучків”.
Реквізити для благодійних внесків “Бучанським павучка” на витратні матеріали. Долучайтесь до спільноти або підтримайте донатом:
- посилання на Банку
- номер карти Банки - 5375411208015953
- карта ПриватБанку - 5168752087212422
Військові, які в “Бучанських павучків” хоча б раз замовляли сітки - телефонують і замовляють знову і знову. Буває, що сітка потрібна терміново, і дівчата намагаються перенаправити на інші волонтерські спільноти і мають готові. А у відповідь чують: “Ні. Ми хочемо ваші.”
“Військовим подобаються наші сітки - отже щось ми робимо правильно”, – впевнена засновниця волонтерської спільноти.
За її словами, важко збирати звіти від військових з “сітками-шкарпетками-трусами” в руках, які вони отримали від волонтерів. Часто тепер від військових - це фото з відділення Нової пошти з отриманою посилкою. Часто не завжди можна й показувати фото тих, хто отримав допомогу.
Попри це, волонтери максимально публікують звіти про витрати та надану військовим допомогу на своїй сторінці “Бучанські павучки” у Facebook.
Та найбільшою проблемою засновниця називає те, що людей, які готові працювати безкоштовно - з кожним днем все менше і менше.
“Найбільше, чого наразі не вистачає “Бучанським павучкам”- це людей!”.
Волонтерки в "Бучанських павучках"Фото: facebook.com/buchanskipavuchky
Хто вони, волонтери “Бучанських павучків”?
Тут порівну корінних бучанців та внутрішньо переміщених осіб. Це люди з тимчасово окупованих територій Сходу та Півдня України, а також з населених пунктів, що близько від фронту: Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини, Маріуполя, Мелітополя та ін.
Здебільшого дізнаються про ініціативу завдяки оголошенням, які були розклеєні у місцях реєстрації внутрішньо переселених осіб.
“Була дівчина, яка приїхала у відрядження до Бучі на 2 місяці. Першим ділом, що вона зробила - стала шукати волонтерську спільноту у Бучі. Знайшла “павучків” і два місяці плела сітки. На противагу цьому, є місцеві, які навіть через півтора року існування “Бучанських павучків” дивуються: “А що, таке є?”
Середній вік волонтерів-“павучків” становить десь 50+ років. Іноді ненадовго забігає молодь. Альона каже, дуже прикро, що молоді люди, в яких ще достатньо сили та енергії аби приділити свій вільний час для допомоги Армії - чомусь не приходять.
Є багато таких, хто хоче бути корисним, дотичним до справи допомоги війську, але через певні проблеми не може працювати у штабі, тому люди беруть роботу додому. Це і нарізання стрічок, і хтось вдома плете “кікімори”, хтось плете сітки розміром 6х4.
Наприклад батьки Альони Філімонової вдома заливають воском підготовлені окопні свічки. Але важливо пам'ятати, що для цього бажано мати якесь нежитлове приміщення, де можна розтоплювати віск і розливати його у заповнені картоном банки.
Переважна більшість тих, хто бере роботу додому - це люди, яким важко пересуватись чи які мають інші проблеми зі здоров'ям. Особливо вражає волонтерів, коли приходять пенсіонери і зі своєї мізерної пенсії половину віддають на потреби Армії і дуже ображаються, коли в них відмовляються брати кошти.
“Часто відчувається виснаження. Проте павучки - це вже як наркотик. Ти розумієш, що за тебе там хтось стоїть на смерть. Це сильно мотивує! Поки йде війна, іншого варіанту, крім як плести сітки і допомагати ЗСУ, в мене немає.
Я не можу лежати на дивані у той час, коли хлопці за нас воюють. Врешті, в мене росте дитина. І я повинна показувати йому приклад того, що людина має діяти сама, а не очікувати манни з неба, від уряду чи держави.
“Роби що можеш з тим, що маєш там, де ти є”, – сказав колись Теодор Рузвельт. Саме ці слова є девізом усіх волонтерів з “Бучанських павучків”, – каже Альона Філімонова.
“Треба наближати перемогу. Я б раніше прийшла. якби знала. Я прийшла з 11 листопада 2022 року. Хто, як не ми? Я не можу просто дозволити собі повалятися в ліжку, коли знаю що хлопці воюють”, – каже Аліна Славич з Херсона.
“Я чітко знаю, на кого я працюю - на хлопців! Мене ніщо не змушує. Я маю таке бажання - приходити і працювати тут. Якщо я день не пішла - мені неспокійно, щось не вистачає”, – розповідає Людмила з Кропивницького.
“Я прийшла сюди в кінці травня 2022 року, після повернення з евакуації. Мене спонукав страх. Страх, що росіяни знову тут з’являться. Сиділа вдома і сходила з глузду - потрібно щось робити. Ходжу майже кожен день. Багато хто мені каже: займися медитацією, посидь вдома. А я не можу. Коли ти сидиш вдома і відчуваєш, що нічого для перемоги не робиш - від цього стає погано. Сюди приходиш - оце і є медитація. Сідаєш, шиєш, і виконуєш те, чого раніше і не уявляла як робиться: наколінник, костюми, “гніздо” для снайпера, спеціальну кікімору з мішковини”, – ділиться Ірина Чекунова з Бучі.
“Я тут з жовтня 2022 року. Дочка розповідала про “павучків”. Я й прийшла. Дуже хочу додому, в Куп’янськ. Таким чином я наближаю звільнення свого дому. Я прихожу працювати сюди, а мій чоловік вдома виготовляє окопні свічки”, – говорить Ольга Яковенко з Куп’янська.
“Я у Бучі з жовтня 2022 року. А тут, у “павучках” - щоб допомагати армії. Приїхала в Бучу і стала розпитувати на базарі в людей, де тут допомагають армії. Так я наближаю Перемогу. Лінія фронту проходить біля мого села. І зараз в моєму селі стоїть 3000 окупантів. При тому, що до війни у селі було 600 мешканців. Хочу бачити своє село вільним від окупантів”, – пояснює Олена Бебешко з села Очеретувате Запорізької області.
“Вже понад рік ходжу працювати у “Бучанські павучки”. Прийшла разом зі своїм братом. Він людина з особливими потребами. Зайшли познайомитися і з того дня залишилися. Брат відтоді також із задоволенням допомагає. Чистить горіхи для смаколиків, які передають військовим. А мотивація? Хочеться хоча б якось полегшити важку роботу нашим військовим. Коли приходиш в свою затишну домівку, маєш змогу прийняти теплий душ, одягнути чистий одяг - розумієш, що завдяки нашим захисникам це все маєш. Вони вибивають з нашої землі отих почвар”, – каже Олена Гордейчук з Бучі.
“Допомагаю підняти нашу церковну громаду. Ситуація у селі непроста, село поділилося на прибічників української церкви і московської. Але ми це здолаємо, примирення буде. Наша Перемога полягає в тому, щоб знищити москалів на фронтах і знищити московський патріархат, як структуру ФСБ, в Україні. У Бучанські павучки я хожу півтора роки. Наші хлопці стоять там по пояс в болоті і нищать нечисть. Ми в тилу повинні робити все, щоб прискорити Перемогу. Крім того, що я представник ПЦУ, я ще й націоналіст. Я люблю свою Церкву, люблю свою Армію, і всіма силами це захищаю”, – розповідає Кость Гордейчук, іподиякон у селі Бабинці.
Військові в "кікіморах" від "Бучанських павучків"Фото: facebook.com/buchanskipavuchky
“В “павучках” з 1 червня 2022 року. Прийшла після повернення з евакуації. Дізналась від сестри, що у 4-й школі плетуть сітки. Прибрала безлад, який у квартирі залишили рашисти і прийшла плести сітки. Чому я сюди ходжу? 24 лютого 2022 року мені зателефонував родич з росії і сказав: “Не плач. Через три дні зайдемо в Київ, змінимо владу і буде у вас республіка Україна у складі росії.” Ось тоді я по-справжньому злякалась, що ми опинимось під російським чоботом. Ходжу сюди, працюю. Хочеться, щоб наші сітки сховали наших воїнів від ворожого ока”, – пояснює Людмила Курінна з Бучі.
“Я прийшла до спільноти тому, що мій чоловік і син пішли воювати. Я бачу, що ми таким чином наближаємо перемогу. Якщо наша робота когось врятує, чи полегшить службу, то наші зусилля недаремні. Крім того, тут у спільній праці на Перемогу, відволікаєшся від гірких думок. Якщо моральний стан такий, що можеш себе зібрати і щось робити - то потрібно прийти у “Бучанські павучки” і щось робити”, – каже Олена Сікорська з Херсона. ЇЇ 20-річний син воював у складі 3-ої ОШБ, героїчно загинув, рятуючи життя двох побратимів.
“Я прийшов до “павучків” рік тому. Що мене спонукає сюди ходити? В мене росіяни вкрали життя, в мене вкрали мрію. Я намагаюсь допомагати тим, хто залишився у прифронтовій зоні і, звісно, нашим воїнам. Чоловікам тут знайдеться робота. Я би радив усім прийти сюди і допомагати Армії. Так ми допомагаємо і тим людям, які в окупації чекають на повернення України”, – розповідає Ігор з Нової Каховки.
Прийти і допомоги може кожен охочий. “Бучанські павучки” працюють щодня з 10.00 ранку у приміщенні ліцею №4 у Бучі.
