"Піду захищати тебе й тата". Мати розповіла про загиблого військового Олександра Ланця з Ірпеня
Олександр народився в Ірпені, де й прожив усе своє життя. Спочатку навчався у школі №1, а пізніше закінчив Ірпінський фаховий коледж за спеціальністю комп’ютерні системи.
“Він дуже юний був. У восьмому класі виглядав на 12 років. Саша хотів навчатися в Києві, але я його не пустила, бо він ну дуже молодо виглядав”, – розповідає мати загиблого Тетяна Ланець.
Олександр ЛанецьФото: надала мати загиблого
У 20 років Олександр пішов на строкову службу до армії. Повернувшись додому, перепробував себе в багатьох професіях. Довго пропрацював на виробництві кабелів, доки не доєднався до тата та хрещеного, які займалися ремонтною справою. Олександр мріяв здобути вищу освіту, вже збирався подавати документи.
“Він захотів вивчити. Казав: “Мамо, багато перспектив, коли ти вивчився і маєш ще вищу освіту”.
Але, на який саме вищий навчальний заклад впав вибір, сказати матері хлопець так і не встиг. Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Ланець одразу вирішив стати на оборону рідного міста.
“З першого дня сказав: “Мамо, я піду захищати тебе й тата, бо не хочу, щоб над вами знущалися”.
Олександр ЛанецьФото: надала мати загиблого
25 лютого військкомат у Бучі вже був зачинений. У Київ чоловік не поїхав, бо боявся, що потрапити додому вже не зможе. Так і залишився разом з братом і хрещеним захищати дім власними силами.
“У них нічого не було, але було дуже сильне бажання захищати Україну і нас з татом. А потім вони десь роздобули якусь зброю, якісь гранати. Потім трошки їм допомогли... Форма військова у нього була, він же ж служив. Що було, у тому й пішов”.
Олександр ЛанецьФото: надала мати загиблого
Офіційно до лав територіальної оборони військового записали тільки 10 березня. Під час окупації стояв на позиціях у районі БКЗ, відбиваючи наступ ворога. Після того як окупаційні війська вдалося відкинути від столиці, а регіон було звільнено, долучився до лав ЗСУ та брав участь у бойових діях на Бахмутському напрямку.
“Він ніколи не пройде повз, якщо людині якійсь погано. Обов'язково дочекається швидкої допомоги. Скільки разів було таке, що я його чекаю, переживаю, а він каже: “Ну я ж не міг пройти повз, як людині погано”. Він у мене і навчав медичне, Саша міг остаться тут і викладати курси тактичної медицини, але не залишився. Казав: “Мамо, в мене дуже багато побратимів, яких я дуже люблю і поважаю. Вони для мене зараз моя сім'я. Я не можу тут залишитися, а їх покинути. Я повинен їм допомагати. А вдруг моя допомога комусь дуже потрібна?”.
Олександр Ланець був дуже доброю та світлою людиною, яка завжди боролася за справедливість. Після перемоги мріяв одружитися та створити власну сім’ю. Попрощатися з захисником та провести його в останню путь прийшли практично всі, хто знав його особисто, навіть 60-річна бабуся з Черкас, з якою чоловік спілкувався, коли перебував на ротації.
“Люди й з коледжу прийшли, де він навчався. Це вже скільки років пройшло, але люди прийшли віддати шану. Прийшла перша вчителька, прийшла друга вчителька, яка з четвертого по дев’ятий клас вела його. Дуже багато друзів прийшло.
Він дуже доброю дитиною був і справедливою. Саша любив, щоб усе було по-правильному, по-чесному. Для мене він найкращий у світі синок”.
Олександр Ланець разом із мамою Тетяною ЛанецьФото: надала мати загиблого
Що було раніше
Раніше Незламні.City розповідали про загибель:
- Бориса Гончара з Михайлівки-Рубежівки;
- Тетяни Фесенко, Павла Ткачука й Олега Поповичука з Гостомеля;
- Олексія Постнова, Валерія Шитого, Андрія Василенка, Володимира Сидорука, Івана Мінугалієва, Сергія Бойка, Антона Пустовіта, Ярослава Пікузи й Сергія Зеленюка з Ірпеня;
- Миколи Нікітіна, Богдана Діденка, Дмитра Шпильового, Давіда Гасимова й Олексія Змієвського з Бучі;
- Дмитра Конобаса із села Синяк;
- Євгенія Бондаренка із села Козинці;
- Владислава Лихошви й Бориса Гончара із села Михайлівка-Рубежівка;
- Олександра Терещенка з Мощуна.
