Не гучні лозунги, а конкретні дії: мати загиблого Владислава Лихошви поділилася спогадами про сина
Що відомо про Владислава Лихошву
Владислав народився 21 березня 2002 року в Києві, але все своє життя провів у Михайлівці-Рубежівці. Навчався у Дмитрівській загальноосвітній школі. Хлопець був дуже активною дитиною й ніколи не сидів на місті.
Грав на різних музичних інструментах та активно займався спортом. Спробував і футбол, і бокс. Але справжньою пристрастю Владислава став хокей.
“Він віднайшов його для себе дуже раптово. Ми поїхали на каток і він зрозумів, що це його. Почав самостійно їздити та навчатися”, — пригадує мама Владислава Ольга Лихошва.
Владислав Лихошва грає в хокейФото: надала Ольга Лихошва
7-8 років свого життя хлопець присвятив грі в хокей. Виступав за аматорський київський клуб «Автомобіліст». Планував пов’язати своє життя саме з цим видом спорту та перейти до професійної ліги.
Однак, одразу після закінчення школи, Владислав сам для себе вирішив, що повинен пройти строкову службу в армії. Навіть хотів доєднатися до іноземного легіону.
“Він був упертою людиною. Упертий як баран. Аж завидки брали від його впевненості у собі. Але це була не самовпевненість. Він завжди знав, чого хотів і завжди знав, що він це зможе.
Це навіть не оптимізм, а вміння прийняти обставини. Так, зараз може бути погано, але сісти й розвести нюні він собі не дозволяв. Здоровий реалізм зі здоровим пофігізмом, я б сказала.
Коли він служив строкову службу, — ну, зрозуміло, — хлопчик після школи не дуже підготовлений. Влад розповідав, що деякі прям сумували за домом, страждали: “Ой, як мені тут не подобається”. Але у нього була позиція: “Я сам сюди прийшов. Чого мені бідкатися?”. І таке відношення було до всього. Як вода, яка приймає форму посудини у яку наллєш”, — розповідає про характер сина Ольга.
Владислав Лихошва у складі 3 ОШБрФото: надала Ольга Лихошва
Демобілізувався наприкінці 2021 року. Згодом, після початку повномасштабного вторгнення, pyjde долучився до лав Збройних Сил України. Бригада НГУ “Азов” та Третя штурмова були для хлопця справжніми богами війни. Тож пройшовши важкий відбір до 3 ОШБр, відправився захищати Батьківщину на Бахмутському напрямку.
“Він розсудливо оцінював те, що відбувається. Тобто без якихось там гасел, чи чогось подібного. “Ми маємо ось це — це, однозначно, погано. Ми з цим можемо щось зробити? Так. Де ми можемо з цим щось зробити найбільш ефективно? в Азові, або в 3 ОШБр. Я йду туди. Все.” — тобто це не були якісь гучні лозунги, а просто конкретні дії”, — розповідає про мотивацію Владислава його мама.
За час служби приїжджав додому лише один раз через поранення. Через жахіття війни характер хлопця став набагато жорсткішим. Проте, аби не хвилювати свою родину, ніколи не розповідав що ж насправді відбувалося на лінії бойових дій.
“У нього завжди все було добре: “Все чудово, все весело, ми тут як на курорті”. Але ж ми прекрасно розуміли, який там “курорт”. Але нічого такого страшного він не розповідав принципово. Потім вже хлопці скидали картинки й відео як там і фосфор був і, так далі”.
Владислав Лихошва у бойовому екіпіруванніФото: надала Ольга Лихошва
Владислав був навідником БТР, який підвозив БК та займався евакуацією поранених з поля бою. 15 липня 2023 року життя військовослужбовця обірвалося через ворожий обстріл на Бахмутському напрямку.
“14 числа він мені написав й сказав, що було дуже жорстко, але їх перевели на якусь легшу точку. А 15 зателефонував своєму другові й розповів, що їх накривали буквально всім. І потім у їхній БТР прилетів “Ланцет”. Вони як раз поїхали евакуювати поранених. Не доїхали”.
Поховали молодого воїна 21 липня 2023 року на Алеї Слави Ірпінського міського цвинтаря. Посмертно йому надано звання "Почесний громадянин міста Ірпінь", а також нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеню.
