Ярослава Магучіх про рекорд, любов та 3 мільйони на армію
Ярослава Магучіх називає 2024-й одним з найуспішніших років своєї кар'єри. Світовий рекорд, олімпійське золото, три діаманти — здається, спортсменка досягла всього. Але це лише початок.
У новому випуску проєкту Екзамен. Нова реальність із Машею Єфросиніною на вас чекає розмова із жінкою, яка підкорила не лише спортивні висоти, але й серця мільйонів українців.
Про усвідомлення свого успіху
"Коли я стою і мене представляють з усіма регаліями - це мій шлях, моя кар'єра", - каже Ярослава.
Спортсменка зізнається: після Олімпійських ігор у неї не було часу насолодитися перемогою. Емоції треба було зберегти для наступних стартів.
"Дуже часто буває, що витрачаєш багато емоцій, а потім складно налаштуватися знову. Останні два старти я вже хотіла додому, втомилася, але розуміла - треба ще відстрибати, виграти кубок".
Життя за кордоном через війну
До повномасштабного вторгнення Магучіх не думала, що житиме більшість часу за кордоном. Зараз команда базується в Бельгії.
Психологічно набагато складніше бути за кордоном, зізнається спортсменка. Раніше завжди був "квиток назад", а тепер немає конкретної дати повернення.
Макіяж у кольорах українського прапора
Фірмовий макіяж з червоно-блакитними стрілками з'явився після повномасштабного вторгнення.
"Я хотіла показати, що з України, що ми продовжуємо боротися. Коли виходила на вулицю, люди підходили, казали 'Ви з України?' Починалася розмова про те, що продовжуємо воювати".
Макіяж став способом привернути увагу до подій в Україні та допомогти людям дізнатися більше про війну.
Що важливіше — світовий рекорд чи олімпійське золото?
"Світовий рекорд стоїть і його колись поб'ють - через 20, 30, 50 років. А олімпійським чемпіоном залишаєшся назавжди", - без вагань відповідає Ярослава.
Про свій рекордний стрибок 2.10 м каже: це був особливий стрибок. Перед ним у неї була думка - "яке ж свято буде в Україні, яка радість, коли люди це побачать".
Одні з найскладніших змагань були у Львові, коли ракета влучила в дев'ятиповерховий будинок у Дніпрі.
Після олімпійського золота Магучіх віддала 3 мільйони гривень - на потреби армії та допомогу тваринам.
"Перший рік війни я витратила майже всі кошти, які заробила за три роки. Залишилося нічого. Але ми ще заробимо".
Спочатку допомагала тихо, але потім зрозуміла - треба показувати.
"Багато волонтерів казали, що люди не донатять, збори не закриваються. Я зрозуміла - треба показувати. Це обов'язок кожного українця - допомагати як може".
Заручини з сином тренерки
П'ять років стосунків із Назаром Степановим завершилися заручинами. Він зробив пропозицію при батьках.
"За ці п'ять років ми зрозуміли, що хочемо крокувати разом у майбутнє. Ми бачимо спільне майбутнє".
На критику щодо раннього одруження відповідає спокійно:
"Як у кожного українця - страх втратити близьких. Коли я за кордоном і телефон тривога, завжди пишу, телефоную: 'Ви як? Все нормально? Йдіть в укриття'".
Батьки вже втомилися від постійних тривог: "Кажуть: 'Що прилетить, то прилетить. Це доля'".
Дітей поки в планах немає — кар'єра на піку. Головна мета — повернутися в Україну жити і відбудовувати країну разом з усіма.
"Мені найголовніше зараз - щоб могла повернутися в свою країну, жити в ній і відбудовувати її. А для цього потрібна перемога".
У Червні 2025 року Ярослава Магучіх вдруге поспіль стала переможницею в стрибках у висоту серед жінок на командному чемпіонаті Європи-2025 з легкої атлетики у дивізіоні I.
У 2025 році переможниця Олімпіади-2024 захищала свій титул чемпіонки командного Євро з легкої атлетики, який здобула у 2024-му, коли Україна виступила у другому дивізіоні змагань.
