CEO Superhumans Center Оля Руднєва про нову реальність: "Гірше за Бучу не буде"
- "Два життя": переосмислення після 24 лютого
- Українська ідентичність: від заперечення до прийняття
- Стосунки під час війни: підтримувати без присутності
- Актуальність життя: бути в контексті часу
- Страх, паніка та незламність
"Два життя": переосмислення після 24 лютого
Оля Руднєва розповідає, що життя розділилось не просто на "до і після" 24 лютого. Зміна відбулась, коли вона перейшла від запитання "чому це зі мною?" до розуміння "навіщо це зі мною".
Вона додає, що ніколи не робила нічого крутішого за Superhumans: "Коли ти бачиш людину в кріслі колісному, яка через два тижні обіймає тебе на своїх двох — такого швидкого результату і такої метаморфози ти в жодному проєкті не можеш побачити."
Українська ідентичність: від заперечення до прийняття
Одне з найбільш відвертих зізнань у розмові – про "перепрошивку" національної ідентичності. Оля зізнається, що виросла на Сході України, де вчили "зовсім іншу історію".
"Я чесно думала, що я руска. Я була звільнена від української мови. Я не знала про Голодомор, ніколи не святкувала Різдво, не знала про Великдень", – розповідає вона.
Після 24 лютого відбулось переосмислення: "Я зрозуміла, як я помилялася всі ці роки, як важлива мова, як важлива власна ідентифікація, традиції, культура. І все, що ми маємо зараз – це через те, що ми під впливом російських наративів втратили цю ідентичність."
Цікаво, що перехід на українську мову стався непомітно: "Я помітила, що пишу українською мовою десь через місяць після початку війни. Я перечитала свої російські тексти і зрозуміла – мені не подобається цей стиль, не подобається, як звучить моя російська мова."
Стосунки під час війни: підтримувати без присутності
Оля розповідає про стосунки з чоловіком, який перебуває в Києві, поки вона працює в різних містах.
За її словами, вони можуть тижнями не розмовляти, лише переписуватися, бо вона не любить говорити телефоном. Найважливіше – що вони досі разом, одне одного не підвели і не зрадили цінностями.
"Він поводитися так, як я очікувала. Ми вчимося одне в одного, він підтримує мене в тому, що я роблю, пишається мною, я пишаюся ним. Ці стосунки досі роблять нас сильнішими."
Актуальність життя: бути в контексті часу
Одна з найважливіших думок розмови – про відповідність своїх дій часу, в якому живеш.
"Наші дії мають сенс тоді, коли вони в контексті часу. Це як татуювання 'Don't stop'. Ти його напишеш на руці – це нагадування тобі. На спині – тому, хто йде за тобою. В зоні бікіні – взагалі третій сенс. Одна й та сама фраза, але залежно від того, де вона, вона або тобі адресована, або тому, хто за тобою", – пояснює Оля.
Вона наголошує: "Ми маємо бути актуальні часи. Це дуже важливо, інакше ми неефективно проживаємо своє життя."
Страх, паніка та незламність
Говорячи про реакцію на останні події, Оля ділиться: "У мене немає паніки. Я продовжую робити те, що робила. Весь мій страх стався зі мною 24 лютого. Мені здається, гірше за Бучу не буде."
Символом незламності для неї стали шахи, які залишилися стояти в офісі після ракетного удару, коли все навколо було зруйновано вибуховою хвилею.
"Я знаю їх з іменами, знаю їх в обличчя. І ці люди навчать нас всіх не здаватися, і вони будуть до останнього патрону, до останнього вздоху битися за цю країну, незалежно від того, які політичні рішення будуть прийматися."
На завершення Оля дає пораду: "Наші рішення формують наше майбутнє. Я хотіла б, щоб ми просто якось відповідальніше ставилися до своїх рішень. Все, на що ми можемо впливати – це ми самі. І з цього треба починати."
