“Пішов воювати для того, щоб жити”: дружина Олександра Шкрабія поділилася спогадами про чоловіка
Кохання привело в Ірпінь
Олександр народився 2 вересня 1985 року у місті Козятин. Через декілька місяців переїхав разом з батьками до Бердичева. Здобув вищу освіту пов’язану зі взуттєвою сферою. Проте за фахом не працював жодного дня, адже знайшов своє покликання у меблевій індустрії. Навіть спробував вести підприємницьку діяльність.
Сімейне життя під час першого шлюбу не склалося. Тож, розвівшись та залившись абсолютно один, Олександр вирішив кардинально змінити своє життя та переїхав до Києва.
На весіллі хорошого друга познайомився з його сестрою, яка пізніше стала йому новою дружиною.
Олександр Шкрабій та його дружина Галина
“Він завоював мене своєю турботою та увагою. Він вмів по-справжньому любити у всіх проявах цього слова. Ми переживали один за одного, хвилювалися. Він робив усе для того, щоб мені було добре. А я відповідала тим самим.
Ми завжди довіряли один одному на всі 100% і у нас ніколи не було ніяких секретів. Лише повна довіра”, — розповідає дружина Олександра Галина Петрова.
На той час Галина разом зі своєю неповнолітньою донькою проживала в Шепетівці. Тож перед закоханими постало питання: “Де ж краще оселитися?”. Вибір випав на Ірпінь. Тут вони 8 років тому придбали будинок та будували великі плани на майбутнє, допоки на наші землі не прийшла окупаційна армія Росії.
ДФТГ, ГУР та 118 бригада
Олександр не проходив строкову службу та не мав жодного військового досвіду. Однак на початку повномасштабного вторгнення чітко вирішив для себе стати на захист сім’ї та Батьківщини. 26 лютого 2022 року чоловік доєднався до територіальної оборони Ірпеня.
Галина не могла дозволити собі евакуюватися з міста, адже працювала лікарем у Ворзельському пологовому будинку. Тож взявши з собою доньку, поїхала на чергування. Згодом населений пункт опинився під окупацією російської армії.
Олександр Шкрабій разом із дружиною Галиною та донькою Катериною
Евакуюватися зеленим коридором вдалося лише 9 березня. Виїхавши до Києва, Галина разом з донькою вирішили на деякий час переїхати до Італії.
Тим часом Олександр стояв на захисті міста у складі ДФТГ. Під час виконання одного із завдань, 18 березня, отримав осколкове порання в голову. На щастя, тоді лікарям вдалося врятувати чоловіка від загибелі.
Пройшовши реабілітацію в одній із київських лікарень, Олександр разом зі своїми бойовими товаришами вирішив піти добровольцем в ЗСУ. Потрапити вдалося в добробат від Головного управління розвідки. Розвідбатальйон називався “Сонечко”. Виконували завдання на Сході у Харківській області.
Олександр Шкрабій у військовій формі
Протягом тримісячної служби чоловікам постійно обіцяли офіційне оформлення та годували фразами, що документи вже робляться.
“Їх там так і не оформили. Тобто хлопці просто виконували роботу на добровільних засадах. Це ще дякували Богу, що не було втрат. Розумієте, зарплата — це одне. Але з іншого боку, вони ніде не рахувалися. Якби з ними щось трапилося, то ніхто не ніс би за це відповідальності. Тим більше, що це розвідбатальйон й вони зазвичай виконували завдання малими групами й проникали у тил ворога”, — розповідає Галина Петрова.
Покинувши “Сонечко”, Олександр все ж таки добився свого й в лютому 2023 року потрапив до складу 118 бригади. Пройшов навчання у Черкаській області та вирушив на Запорізький напрямок. Був кулеметником.
“Він ніколи не думав про смерть”
Завдяки близьким та довірливим відносинам Олександр розумів, що може розповісти своїй дружині абсолютно все, що відбувалося на фронті й отримати у відповідь розуміння та підтримку. Можливо саме це допомагало чоловікові переносити усі складнощі війни та зберегти свій емоційний стан.
“Участь у бойових діях зовсім не вплинула на характер Саші. Він абсолютно не змінився. Коли йому вдавалося приїхати додому під час відпусток, або ж на кілька днів у справах, він ніколи не ходив у місті у військовій формі. Одразу переодягався у цивільне, натягував свої улюблені джинси й кросівки й так ми ходили гуляти. Він ставав абсолютно таким самим, яким й був до повномасштабного вторгнення”.
Олександр Шкрабій завжди був позитивною та оптимістичною налаштованою людиною. Чоловік вважав, що думки матеріальні тому намагався поділитися своєю впевненістю та хорошим настроєм з побратимами під час бойових.
Олександр Шкрабій разом зі своїми побратимами
“Коли хлопці йшли на завдання, бувало таке, що дехто казав, що не повернеться. Саша ж відповідав, що не можна так казати, бо зазвичай так і стається.
Він ніколи не думав про смерть. Він був наповнений життям й пішов воювати для того, щоб жити”.
Вранці 8 березня чоловік телефонував своїй дружині двічі. Спершу, щоб привітати зі святом. А вдруге, щоб обговорити буденні справи. Галина пригадує, що розмова була сповнена позитиву. Проте тоді жінка навіть і не здогадувалася, що чує та бачить свого чоловіка востаннє.
“Ввечері він на зв’язок не виходив. Я якось себе заспокоїла, адже зазвичай ввечері у них багато роботи. 9 березня зранку я написала знову, але відповіді так і не отримала. Ближче до обіду мені зателефонував його комбат і повідомив, що Саша загинув.
Вони поверталися із завдання і на їхній автомобіль ворожі дрони скинули КАБи. В автівці було четверо людей. Сашу і ще одного бійця поранило. Вони намагалися допомогти своїм побратимам, але прилетів ще один дрон. Комбат особисто поїхав на евакуацію, але, на жаль, вивезли вже тільки тіла”, — розповідає про останні моменти життя Олександра Галина.
Полеглого героя поховали на Батьківщині — на Алеї слави в Бердичеві.
За час служби Олександр отримав відзнаку “Почесний громадянин міста Ірпінь”, та медалі “За заслуги перед містом Ірпінь” і “Ветеран війни”.
Перед своєю загибеллю військовий відкрив збір на автівку й збирався закрити його 11 березня. Галина мала доступ до картки свого чоловіка, тож їй все-таки вдалося перерахувати кошти та передати пікап 118 бригаді.
Олександр Шкрабій мав позивний “Бердос”, тож в честь свого полеглого побратима військові зробили іменний номерний знак для автівки.
Автівка 118 бригади з номерним знаком "Бердос"
Спогади про Олександра Шкрабія
“Сашу дуже цінували й поважали. Він був надзвичайно відповідальною, цілеспрямованою та чесною людиною, на яку завжди можна було покластися. Він був справжньою опорою і для колег, і для друзів, і для рідних.
У нас є двоє дітей — моя донька, що живе разом з нами та його син від першого шлюбу. Ми часто їздили до нього та його мами в Житомир й підтримуємо дружні відносини.
Олександр Шкрабій разом зі своїм сином Іллею
Він був дуже хорошою справжньою людиною, найкращим чоловіком та батьком для наших дітей. Турботливим сином, який завжди хвилювався за своїх батьків та робив усе, щоб покращити їхні життя та побут. Старався допомагати родичам. Був людиною з великим серцем.
Саша хотів, щоб люди заздрили тому, який у мене чоловік. Старався жити так, щоб я не скаржилася, а мала що розповісти. Був вірним та надійним.
За що б ми разом не бралися — у нас все виходило. Тому що ми дивилися в одному напрямку. Ми вміли і працювати, і відпочивати, і подорожувати. Як треба — їхали в село і разом працювали в городі, або садку. Для нас це було як психоемоційне розвантаження. Із Сашею було цікаво як і в полі працювати, так і розв'язувати важливі проблеми.
Наше сімейне життя було наповнене любов’ю. Зараз у мене немає якогось відчуття недосказаності. Я любила, цінувала, поважала, пишалася ним і продовжую любити і гордитися”, — ділиться спогадами про спільне життя з Олександром Шкрабієм його дружина Галина.
Олександр Шкрабій та його дружина Галина
