Пройти 9 кіл бюрократичного пекла: Віктор Нестерчук вже пів року намагається змінити висновок МСЕК
Якщо хочеш жити — повзи
Повномасштабне вторгнення Віктор Нестерчук разом зі своєю дружиною та маленькою донечкою зустріли в Ірпені. 25 лютого, після того, як мости навколо міста підірвали, родичі запропонували переїхати родині до Ворзеля. Мовляв, у приватному будинку безпечніше, ніж у квартирі. Нестерчуки погодилися на пропозицію.
4 березня сім’я планувала евакуюватися з Ворзеля, проте у тещі Віктора стався передінфарктний стан, тож плани довелося змінити. Паралельно з цим виникла потреба у продуктах та памперсах для дитини.
Наступного дня чоловік взяв велосипед й поїхав на розвідку, аби дістати все необхідне. Місцеві мешканці розповіли, що шляхів для евакуації з селища немає. Також Віктор дізнався, що можна отримати допомогу у місцевому пологовому будинку.
Віктор Нестерчук разом зі своєю сім'єюФото: з особистих архівів Віктора Нестерчука
«Ну і виходить, що я до нього не доїхав десь метрів 100. Виїхав до залізничної станції, а там танки. Я спустився, щоб не дуже їх драконити, й вирішив об’їхати квартал, щоб вони мене не бачили. Але їх десь трохи далі прикривали й відкрили по мені вогонь. Це було десь об 11:55», — розповідає Віктор Нестерчук.
По одягу чоловіка одразу було видно, що він цивільний, але росіян це не зупинило. Одна з куль пошкодила артерію у правій нозі. На щастя, через дорогу стояли чоловіки, які надали Віктору першу медичну допомогу.
«Як мені розповідали, це був вже не перший раз, коли у цьому місці відкривали вогонь по цивільних. Перед входом до ЖК стояла розстріляна машина. Місцеві намагалися евакуюватися і по ним відкрили вогонь. Пощастило, що вони заховалися за автівкою.
Чоловіки мене побачили й сказали: «Якщо хочеш жити, то переповзай на цей бік». Вони перетягнули мені ногу паском і відтягнули до будинку. Пізніше прибіг хлопчина, який працював у швидкій допомозі й наклав турнікет. Потім прибігла жіночка, яка працювала стоматологом. Вона принесла пару пляшечок розчину Рінгера, щоб відновити рівень крові».
Через велику втрату крові Віктор був важким. Один з мешканців ЖК зголосився ризикнути собою й відвезти чоловіка до пологового, де були лікарі.
«Там був якийсь хірург. Він сказав: «Та, у тебе поранення ззаду, а не з внутрішньої сторони, де артерія». Давай мені розкручувати цей джгут. Ну і з мене знову кров полилася і в результаті зупинилося серце».
Загальними зусиллями чоловіка все ж вдалося повернути до життя. Крові для переливання не було, тож залишалося лише чекати, коли росіяни дозволять перевезти важкопоранених до Бучанської лікарні.
8 березня головному лікарю Бучанської лікарні дозволили привезти антибіотики й забрати критичних пацієнтів. За три дні навколо рани Віктора розпочався сепсис, тож ногу довелося ампутувати.
Віктор Нестерчук після операції по ампутації ногиФото: з особистих архівів Віктора Нестерчука
Ще через два дні розпочалася евакуація на Київ, адже росіяни хотіли використовувати лікарню, щоб лікувати своїх поранених. 10 березня Віктора вивезти не вдалося, адже життєві показники впали настільки низько, що лікарі не були впевнені, що чоловік витримає транспортування.
Після переливання крові стан покращився і вже 11 березня Віктор опинився в Київській обласній лікарні.
«Там подивилися на те, як мені обрізали ногу й сказали, що це нікуди не годиться. Пізніше зробили ще одну операцію. Дістали цей тазостегновий суглоб і привели у людський вигляд. Лікарі прогнозували три варіанти: відмова серця, відмова нирок, або ж все-таки все минеться. Мені пощастило, скажімо так, бо потім казали, що зі сепсисом всього лише 20% виживає».
Перший досвід з МСЕК
Період окупацій родина Нестерчуків перечекала у кума в Черкаській області. А на початку травня повернулася до Києва, де Віктор продовжив свій лікарняний у студентській поліклініці. Саме там чоловік підписав декларацію з лікарем та пройшов лікарсько-консультативну комісію на МСЕК.
«Дуже пощастило, що лікарі адекватні, адже тут багато чого залежить від їхнього ставлення. До прикладу, я прийшов до хірурга й сказав, що мені потрібна допомога, щоб розібратися з усіма документами. Вона дізналася у голови ЛКК усю процедуру.
Буквально за тиждень пройшов усіх лікарів. Мені усе це діло оформили й відправили на травматологічний МСЕК. Тобто все було доволі компактно та гарно зроблено».
Вже в серпні 2022 року Віктор отримав від МСЕК довічну довідку II групи інвалідності.
Віктор Нестерчук у Київській студентській поліклініціФото: з особистих архівів Віктора Нестерчука
Не протез, а дерев’яна нога
На протезування цивільних осіб держава може виділити максимум 125 тисяч гривень. У організації, до якої звернувся Віктор, сказали, що цих коштів не вистачить. Для того, щоб зібрати якісний протез необхідно було докласти ще понад 300 тисяч гривень.
Проте в іншій організації радо погодилися допомогти чоловікові. Вирішивши, що перша фірма хоче просто заробити більше коштів, Віктор погодився на пропозицію. Домовилися, що спочатку зроблять тестовий протез, а потім вже доведуть усе до ладу.
«За державний кошт мені зібрали таку штуку, яка майже нічим не відрізнялася від дерев’яної ноги. Тобто коліно згиналося при ходінні, тазостегновий якийсь простий тайванський, навіть не німецький, чи європейський. Максимально міг пройти десь метрів 400, а потім хоч знімай, клади на плече і стрибай далі. По коштах вийшло близько 80 тисяч».
В організації пообіцяли, що знайдуть спонсорів і зможуть покращити коліно. Проте на тестовому варіанті все і закінчилося. Довелося самостійно шукати можливості зробити якісний протез.
Віктор вирішив подати заявку до благодійного фонду Superhumans. Організація запропонувала чоловікові приїхати на консультацію до Львова і вже через кілька тижнів зібрали йому якісний протез.
«Основна проблема в тому, що протезні фірми не зацікавлені в таких ампутаціях, бо держава виділяє мало коштів і вони нічого з цього не мають. А якщо ж ти хочеш нормальний протез, то потрібно шукати десь кошти й доплачувати.
А в Superhumans мені зібрали доволі хорошу ногу. Почав дуже багато ходити. З малою постійно на прогулянки, або ж у справах. Зараз я можу на день десь по 6-8 годин на протезі рухатися».
Віктор Нестерчук разом з іншими учасниками програми реабілітації SuperhumansФото: з особистих архівів Віктора Нестерчука
Зміна законодавства
У 2023 році прийняли правку до закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з нею статус «людини з інвалідністю внаслідок війни» можуть отримати цивільні, які постраждали від воєнних злочинів чи отримали поранення на територіях, де ведуться або були бойові дії. Він прирівнюється до статусу, який отримують військовослужбовці.
Люди, які мають статус особи з інвалідністю внаслідок війни, отримують ряд пільг від держави. Згідно з інформацією Міністерства соціальної політики України, це може бути:
- знижки на квартирну плату;
- безплатне забезпечення ліками, стоматологічними послугами та протезуванням;
- щорічне безплатне медичне обстеження;
- щорічне безплатне санаторне лікування;
- безплатне користування комунальними послугами;
- безплатний ремонт квартири чи будинку в порядку, який визначає Кабінет Міністрів України;
- безплатний проїзд міським та міжміським транспортом;
- безплатне встановлення квартирного телефону;
- позачергове працевлаштування за спеціальністю;
- право на державну підтримку для здобуття освіти людьми зі статусом інвалідності внаслідок війни та їхніх дітей.
Також люди зі статусом «інвалідність внаслідок війни» мають право на отримання пенсії. Її розмір змінюється щороку, адже це залежить від прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, а ще – від групи інвалідності. Станом на січень 2024 року він складає 2 361 грн.
Ці пенсії значно більші, ніж в людей з інвалідністю за загальними захворюваннями. Відповідно для осіб:
- I групи інвалідності розмір пенсійних виплат становить 15 360 грн (650% від прожиткового мінімуму);
- II групи – 12 395 грн (525% від прожиткового мінімуму);
- III групи – 8 499 грн (360% від прожиткового мінімуму).
Крім того, для людей, що отримали інвалідність внаслідок війни сума компенсації за протезування втричі вища у порівнянні з цивільними. Станом на сьогодні максимальна компенсація вартості протеза – 2 млн грн. Окрім цього, державою гарантується відшкодування вартості якісного обслуговування та ремонту протезних виробів.
Державна програма передбачає як безоплатне первинне протезування, так і вторинне, тобто заміну протеза на інший, після закінчення строку його експлуатації.
Протези нижніх кінцівок:
- мінімальна вартість - 14 тис. грн
- максимальна вартість - близько 856 тис. грн
Протези верхніх кінцівок:
- мінімальна вартість – 17 тис. грн
- максимальна вартість – близько 503 тис. грн
Зміна висновку МСЕК й бюрократичне пекло
У довідці про інвалідність Віктора вказано «Загальна хвороба». Дізнавшись про зміну в законодавстві, чоловік вирішив спробувати змінити висновок МСЕК. Оскільки на той час механізм зміни був новим, він звернувся до голови ЛКК за допомогою.
«Сам факт інвалідності спонукає шукати інформацію й самому вчити ці закони, щоб розуміти, на що ти маєш право, а на що ні. Просто ніхто більше не зацікавлений в цьому. Усе треба дізнаватися, робити й бігати самому. А як бігати, якщо немає на чому це робити? Добре, що хоч машина є, а от на громадському транспорті, або ж таксі сильно не роз’їздишся», — із ледь помітною усмішкою на обличчі розповідає Віктор Нестерчук.
Віктор Нестерчук разом зі своєю донькоюФото: з особистих архівів Віктора Нестерчука
Голова ЛКК повідомила Віктору, що перш за все йому необхідно отримати офіційне підтвердження поранення під час окупації. Для цього потрібно самостійно знайти слідчого, що вів справу чоловіка.
«Мені ніхто не міг дати цю інформацію. У Ірпінській поліції сказали, що справу передали в прокуратуру. У Бучанській прокуратурі мені дали листочок, на якому описано хід моєї справи з номером й повідомили, що вони разом з СБУ об’єднали усі справи по Київській області в інший номер, яким вже почало займатися головне слідче управління.
Коротко кажучи, мені все ж вдалося вийти на слідчого. Ми спілкувалися телефоном й він запропонував приїхати й за одно дати показання».
Крім висновку слідчого необхідно було отримати ще й висновок медичного експерта, аби потім відправити це на розгляд Міністерству у справах ветеранів.
Там також виникли складнощі, адже судмедексперт може надати копію лише слідчому. Тож Віктору довелося знову їхати до слідчого, брати у нього довіреність і знову повертатися до судмедексперта.
Зібравши усі необхідні документи, 24 серпня 2023 року чоловік подав їх на розгляд Мінветеранів. Їхня комісія збирається лише раз на місяць, але в цьому тільки пів біди:
«Був один прикол під час розгляду моєї заяви. Виявляється, що витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань повинен бути не старішим за два місяці. Я ж їм кожен місяць телефоную, а вони мені у жовтні кажуть, що термін придатності витягу закінчився й треба новий.
Я кажу: «Зачекайте. Тобто, якщо треба новий витяг, то і всі інші документи теж обнуляються?». Мене запевнили, що ні і якщо я швидко привезу новий документ, то комісія розгляне мою заяву вже в наступному місяці.
Слава Богу, слідчий – адекватна людина й все мені зробив».
Отримавши в грудні довгоочікуваний висновок від Мінветеранів, Віктор, за вказівкою голови ЛКК, пішов знову проходити всіх лікарів. Подавати заяву на зміну висновку вирішили в Київський Травматологічний МСЕК, адже саме вони вели первинну справу. Тож логічно, що, маючи всі дані, зробили б це набагато швидше.
В установі Віктору повідомили, що у них дуже багато роботи, тому прийняти рішення швидко не вийде. А також порадили звернутися до місцевого МСЕКу в Ірпені.
«І тут у мене починається друга епопея», — розповідає чоловік. Ірпінський МСЕК приймає лише два рази на тиждень: у середу та четвер з 9:00 до 17:00. Поцікавившись, чому ж це Віктор не звернувся до Київського МСЕК і, отримавши розгорнуту відповідь, в установі зазначили, що у них також не вийде швидко все зробити. Там же ж чоловік дізнався й про те, що повторно проходити всіх лікарів було абсолютно не обов’язково.
«Це було ще в лютому 2024. На початку березня мені зателефонували й повідомили, що у них немає мого першого рішення. Я ж то думаю, що привезу це рішення й мені одразу видадуть висновок. Ага, куди там.
Я приїхав, а вони питають, чи привіз я ксерокопію. Мені про неї ніхто нічого не казав. Вони ж бачать, що людині важко ходити й замість того, щоб зробити самим цю ксерокопію — погнали мене на 4 поверх».
Після чого Віктору повідомили, що тепер установа повинна подати заявку на Київський МСЕК і лише тільки після того, як вони перешлють справу, з чоловіком зв’яжуться й почнуть щось робити.
Впродовж місяця ніяких повідомлень не надходило. Тож у квітні Віктор вирішив зателефонувати в Київський МСЕК та самостійно дізнатися на якому етапі перебуває його справа. Як виявилося, запит від ірпінської установи просто не дійшов, тож тепер доведеться робити новий. Після чого настане новий етап довготривалого очікування.
«Хто в МСЕКу був, той в цирку не сміється», — на власному досвіді характеризує роботу держустанов Віктор Нестерчук, який вже 9 місяців намагається змінити висновок МСЕК, але постійно стикається з бюрократичною тяганиною.
Віктор Нестерчук має інвалідність II групи
«Нема ніякого зворотного зв’язку. Для прикладу є ж електронна черга в дитячий садок, або ж купа інших установ, де ти можеш зайти по номеру замовлення й прослідкувати на якому воно етапі. Навіть те ж саме оформлення паспорта. А в МСЕКу такого немає.Тобто документи передали і все. Ти сидиш і думаєш: а коли, а чого, а що, а як. Ти ж не будеш постійно туди їздити й розпитувати.
В Дії зараз додали багато речей, які не є критично необхідними: оформлення машини, дипломи, одруження. Якби так зробили і зі МСЕК, то було б простіше. Усі документи собі позбирав, залив у Дію, а там їх розглянули й дистанційно видали рішення. А так виходить, як колись у Радянському Союзі: «Без бумажки ти какашка, а з бумажкой — чєловєк». Виходить, що ти маєш постійно залежати від когось й чекати невідомо скільки.
Так що зараз я у режимі очікування. Думаю, що в серпні будемо святкувати річницю того, як я намагаюся змінити висновок».
. . .
Матеріал створено за підтримки громадської спілки «Ліга сильних» та Міжнародного Фонду «Відродження» у межах проєкту «Реформування МСЕК». Він не обов’язково відображає позицію партнерів та є відповідальністю авторів матеріалу.
