Казка зі світу Толкіна в Гостомелі: як волонтери відбудували ліцей та створили дивовижне укриття
Зносити — це поганий варіант
Під час повномасштабного вторгнення росіян Мостищенська філія ліцею №1, що знаходиться в Гостомельській громаді, була сильно пошкоджена через артилерійські обстріли росіян. На території навчального закладу зафіксували близько 20 прильотів, три з них потрапили безпосередньо в будівлю. Було пошкоджено фасад, зруйновано дах, вибито вікна, знищено підлогу й пошкоджено електрику та водопостачання. Спочатку місцева адміністрація вирішила знести освітній заклад, однак, завдяки волонтерській ініціативі, споруду вдалося відновити.
“Зносити — це не варіант. Точніше це варіант, але він поганий. Я намагаюся всім це довести — дуже просто щось зламати, а не відбудувати. Ми ж не просто прийшли на руїну й почали шукати спонсора, що дав би нам мільйон доларів. Ні. Ідея була в тому, щоб зберегти цю архітектуру й історичне надбання в регіоні. Я не кажу, що це супер гарна споруда, але їй вже понад 120 років. Вона пережила Першу й Другу світові війни й ми хотіли б, щоб у цей час вона також вистояла”, — розповів Директор Благодійного фонду “Гуртум” Олександр Кагал.
Директор Благодійного фонду “Гуртум” Олександр Кагал
Силами волонтерів навчальний заклад повністю відновили. Крім того, благодійний фонд облагородив територію навколо ліцею, зробивши асфальтовані доріжки й висадивши навколо нього дерева та безліч різноманітних рослин. Також у школи з’явився новий дитячий майданчик. Його перенесли з гостомельського ліцею №2, який росіяни зруйнували вщент й він не підлягає відновленню. Тож тепер школярам є де гратися під час перерв.
Кошти на відновлення збирали звідусіль, починаючи з різноманітних фондів й закінчуючи благодійними акціями.
“Це про те, як культура врятувала освіту. Сюди приїжджала виступати ONUKA, також дівчата робили концерт в Канаді й надіслали нам тисячу доларів. В Німеччині також зібрали тисячу євро. Пізніше вони побачили нашу активність і те, що гроші правильно витрачаються й передали нам ще 6 тисяч євро”.
Завершити будівництво допомогли кошти “Криянів” – української діаспори в Японії.
Завдяки небайдужості волонтерів, що відстояли своє бажання відновити навчальний заклад, близько 170 дітей отримали можливість продовжити навчання в рідному місті. В майбутньому волонтери також планують прикрасити стіни навчального закладу муралами.
Казковий будиночок гобіта в Гостомелі
На жаль, в умовах сьогодення школа не може функціонувати без надійного укриття. Ніхто не знає куди може влучити чергова путінська ракета. Волонтери “Гуртум” підійшли до цього питання творчо й створили для дітей казкове укриття, що нагадує домівку міфічної істоти — гобіта. Олександр зізнався, що є великим прихильником творчості Джона Толкіна, який створив культову серію романів “Володар перснів”.
“Логічно, що укриття повинно знаходитися під землею. І, відповідно, як його зробити гарним? Будиночок гобіта! Була ідея зробити щось казкове, а через те, що я люблю світ Толкіна, то вибір був очевидним”.
"Будиночок гобіта" в Гостомелі
Головним завданням було створити саме казковий будиночок для того, щоб мінімізувати стрес та асоціації дітлахів з небезпекою. Єдиним нюансом, який не дав повноцінно втілити задум, стали норми, які забороняють будь-які оздоблення всередині приміщення, будь-то шпаклювання, чи декоративні конструкції.
Волонтери спочатку хотіли зробити все якомога канонічніше: сконструювати інсталяцію казкового каміна та встановити балки на стелю. Однак “Гуртум” знайшли вихід і розмалювали стіни будиночка гобіта тематичними малюнками: тут є і книги, і той же камін, і капелюх Гобіта, і багато-багато котиків. У цій справі їм допомогла дочка одного з волонтерів.
“Я пам’ятаю зі свого дитинства не дуже багато речей, проте у нас були дуже гарні малюнки на стінах у школі. Навіть зараз, коли заходжу до школи, наприклад під час виборів, я ходжу дивитися малюнки. Це один із яскравих й приємних спогадів мого дитинства.
Діти на відміну від дорослих, ще не розуміють, що таке безпека повною мірою. Тому їм потрібне гарне, комфортне місце. Плюс ми плануємо повісити тут екран та встановити проєктор. Такий маленький кінозал, так би мовити. Тож дітям буде набагато цікавіше тут знаходитися”, — зазначив Олександр Кагал.
Для того, щоб укриття більше нагадувало будиночок гобіта, ззовні встановили два маленькі віконця. Відповідно до регламенту, укриття не повинні мати подібних елементів. Однак це незвичайні вікна — це невеликі клітки для кроликів.
“Між бетонною та декоративною стінами є метр вільного простору, тож ми вирішили зробити його більш функціональним. Першою ідеєю було поселити сюди бабаків. Однак виявилося, що вони гризуться, тому будуть кролі. Діти всі "за" й стверджують, що будуть за ними доглядати”.
Клітки для кроликів в "Будиночку гобіта"
Окрім кроликів в укритті також мешкатиме котик. На задньому дворі ліцею, де колись знаходився туалет, планують поселити козеня.
Хоча, з першого погляду, будівля більше нагадує іграшковий будиночок, а не укриття, в його міцності не варто сумніватися. Від можливих загроз дітей захищають цегляні стіни, посилений армований моноліт товщиною у 250 міліметрів. Гобітський будиночок розрахований на 55 осіб, але за потреби там можуть розміститися понад 70 дітей і дорослих.
Повне фінансування будівництва основного бомбосховища покрила НПО "Краяни". На споруду витратили близько 600 тисяч гривень. Ще один блок на 15 м² подарував Благодійний проєкт Leo States. Завдяки цьому, в будиночку гобіта з'явився другий вхід і відмежований простір для санвузла.
За словами Олександра, варто дочекатися весни й тоді укриття заграє усіма барвами: розквітнуть півонії, плющ обплете дах, кролики облаштуються у своїх нірках, а на головні двері встановлять вітраж. А після нашої перемоги, укриття переобладнають у простір для дітей, де вони зможуть займатися різними активностями та проводити своє дозвілля.
Ми працюємо для того, щоб люди хотіли повернутися
Олександр за фахом юрист, але останні 17 років займається архітектурною візуалізацією, тож розуміється на кресленнях та будівництві на усіх етапах. З перших днів війни долучився до лав ТРО. Волонтерство ж прийшло у життя чоловіка за покликом душі та величезним бажанням допомагати.
Співзасновник Благодійного фонду “Гуртум” Олександр КагалФото: "Гуртум"
“З самого початку я не ходів створювати фонд через бюрократичні аспекти. Просто хотів допомагати Україні. Після звільнення Гостомеля одразу приїхав сюди як волонтер. Я був членом двох організацій, однак з ними у нас не склалося. Адже був впевнений, що волонтери можуть набагато більше ніж просто розгрібати завали. Їм просто потрібно давати ресурси. Тоді зрозумів, що можу довго тикатися-микатися по світу, бо я не хотів бути простим волонтером, а організувати все так, як бачу сам”, — розповів про свій шлях Олександр Кагал.
У вересні 2022 року, об’єднавшись зі своєю дружиною Катериною Поліщук, створив Благодійний фонд “Гуртум”.
Співзасновниця Благодійного фонду “Гуртум” Катерина ПоліщукФото: "Гуртум"
“У нас навіть бухгалтера немає, бо його забрали на фронт. Тож всі чеки тягну на собі я. Також нам допомагають інші волонтери, але вони доєднуються раз на тиждень у “святу” суботу. А так, загалом, ми вдвох з Катеринкою тягнемо цю ношу”.
Проєкт відбудови Мостищенської філії ліцею №1 разом із казковим бомбосховищем став для фонду відправною точкою в організації будівельних робіт. До цього, волонтери робили лише складні монтажні й реставраційні роботи, але не будували нічого з нуля.
Засновники Благодійного фонду “Гуртум” Олександр Кагал та Катерина ПоліщукФото: "Гуртум"
“Ми повинні показувати людям приклад відродження. Для мене це одна з основних ідей. Адже ми всі кажемо: “Повертаймося в Україну з Європи!”. А куди повертатися? Ось в цей зруйнований будинок? От куди люди після війни повинні повернутися? В проєкт школи, якої немає?
Ми повинні все наперед запланувати. Адже після закінчення війни в нас буде катастрофа. Ми повинні вже зараз думати, щоб люди не почали виїжджати на наступний день після закінчення війни. Саме тому ми повинні створювати офігенні конкурентоздатні місця, щоб особа, перебуваючи в Європі, могла сказати: “А я ось сюди повертаюся! Я буду водити свою дитину в таку школу, де є ось таке укриття”. І цей батько зможе пояснити дружині, куди вона може повернутися.
Чому ми так вболіваємо за цю територію, висаджуємо кущики, відбудовуємо пошкоджені будівлі? Щоб люди поверталися, бо це важливо”.
