24 дні у підвалі: як Податковий університет прихистив десятки людей під час звірств росіян в Ірпені
Як з'явилась виставка “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”
Ця виставка є продовженням фотопроєкту партнера Університету - американського юриста, адвоката, журналіста Стівена Хамфріса. Він організовував виставки своїх фотографій про війну в Україні в Державному податковому університеті у травні 2023 року та 23 серпня в Галереї Університету Алабами (США).
“З початком повномасштабного вторгнення він перебував в Україні й співпрацював з різними громадськими організаціями. Стів є одним з партнерів Податкового університету: прочитав курс лекцій “правникам” англійською мовою та мав можливість відвідати, разом із представником навчального закладу, бойові частини на сході й пофотографувати їхній побут і те, що там відбувається насправді. Крім того, він зробив багато фото Ірпеня й університету. Перед Днем незалежності Стівен організував виставку з прийомом в університеті Алабами, де багато розповідав про те, що побачив в Україні”, — розповіла деканесса факультету соціально-гуманітарних технологій та менеджменту Наталя Зикун.
Стівен Хамфріс із правниками Податкового університетуФото: Державний Податковий університет
Американець наштовхнув керівництво університету на думку, що сьогоднішні події в Україні цікаві не тільки громадянам нашої держави, а й усьому світу. Виставка “Зламані мости – Стівен Хамфріс в Україні”, для ірпінчан, що покидали місто так званою “дорогою життя”, є достатньо символічною, тому своє продовження вона віднайшла у роботі “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”.
Фотовиставку презентували в доволі незвичайному форматі. Для того, щоб справити максимальний ефект на глядачів, вирішили скомбінувати особистий щоденник Володимира Брадова, в якому він нотував усі події, що відбувалися навколо Податкового університету під час бойових дій, та фотографії й короткі відео тих часів.
Презентація фотовиставки “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”
24 дні у підвалі університету в Ірпені
У підвалі університету Володимир провів разом зі своїм сином довгі 24 дні. Чоловік каже, що сім’я одразу прийняла рішення не покидати місто, адже відверто втомилася від евакуацій. До того ж їхати було абсолютно нікуди.
“Потрібно дивитися трішки далі в минуле. Я тікаю від війни вже дев’ять років, а вона все одно за мною йде. Спочатку був Донецьк, потім Маріуполь, тепер — Ірпінь. Те ж саме переживав і мій син. Люди, які пам’ятають, що війна почалася не у 2022 році, а у 2014 — розуміють, що кінець цим евакуаціям настане тільки тоді, коли буде наша перемога”, — розповів автор фотовиставки.
Для того, щоб впоратися зі стресом Володимир вирішив вести щоденник, у якому нотував усе, що відбувалося навколо.
“Мабуть, це щось журналістське, бо я все життя присвятив цьому ремеслу. Для мене було легше все фіксувати, до того ж це приносило спокій в психологічному плані, адже я був чимось зайнятий”.
Вийти на двір, для того, щоб зробити фотографії — було надзвичайним ризиком, адже ніколи не знаєш, який раз може стати останнім. Син Володимира постійно знаходився на сторожі й в разі можливої небезпеки чоловіки одразу поверталися до сховища. Однак це все одно не вберегло їх від полону.
Доцент кафедри мовної підготовки та соціальних комунікацій Володимир Брадов
“Поруч з університетом є одна багатоповерхівка, в якій залишилися два молодих чоловіки. Під час сильних обстрілів вони бігли до нас. А ні ми, ні вони не знали, що на юрфаці вже базувалися російські військові. Їх обстріляли. Слава Богу, що не снайпер, а просто автоматна черга була. На щастя ніхто не постраждав. Але їх помітили.
Перед нами постав вибір: або росіяни зараз прийдуть сюди й побачать скільки тут людей, а тоді до нас вже дійшла інформація про те, як вони поводяться з жінками та молоддю. Або ми виходимо до них самі”, — пригадує Володимир Брадов.
Заховавши жінок з дітьми та чоловіків призовного віку в одній з морозильних камер, до окупантів вийшли люди похилого віку та два хлопці, які прибігли із сусіднього будинку.
“Тобто ми самі заявили про те, що ми є, щоб вони не пішли до нашого сховища. Нас посадили напівколом. Чоловіків роздягнули до пояса, щоб перевірити на наявність характерних відмітин.
Страху не було, тому що, коли ти чуєш: “Етоґо нада прікончіть”, а інший відповідає: “А тоґда іх всєх прікапивать нада”, — ти розумієш, що твоє життя наразі не у твоїй волі. Десь близько десяти військових були гарно екіпіровані. Можна було зробити висновок, що для них це вже не перша війна. Але водночас була група військових, по яких було видно, що їх або вчора призвали, або ж привели з запасу”.
Росіяни позабирали в ірпінців телефони та розбили їх, завчасно витягнувши сімкарти, адже боялися, що українці можуть здати їхні позиції. На щастя, у Володимира тоді було їх два. Тож передбачивши можливий розвиток подій, один із смартфонів, на якому і знаходився щоденник та світлини, чоловік завчасно заховав у підвалі.
Перевіривши паспорти полонених, окупанти виявили в одного з молодиків немісцеву прописку. Коли хлопця відвели в куток і повністю роздягнули, Володимир подумав про найгірше, однак раптово розпочався обстріл з боку ЗСУ, тож росіянам довелося покинути свої позиції, залишивши полонених “у спокої”.
Ще одним викликом для містян стала пожежа, що виникла в одному з корпусів.
“Вогонь йшов по переходах між корпусами. Навіть, якби ми його зупинили, то все одно б була небезпека отруїтися чадним газом. Загасити пожежу ми не змогли, однак нам вдалося зупинити розповсюдження створивши водозабір”.
До Податкового університету часто навідувалися волонтери з пропозицією евакуюватися. Інколи навіть вдавалося підігнати до навчального закладу автівку. Хтось погоджувався, а хтось, як і пан Володимир, прийняв рішення не покидати місто. Тож кількість людей у сховищі постійно змінювалася. Під кінець бойових дій в Ірпені в Податковому залишилося близько 30 людей.
Кадри з фотовиставки “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”
Після звільнення Київщини приміщення університету стало гуманітарним хабом, у якому могли отримати необхідну допомогу всі, хто цього потребував.
Кадри з фотовиставки “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”
Усі ці події й лягли в основу майбутньої фотовиставки “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги”.
“Ми не повинні нікому дати можливість написати нашу історію. Тому я і зараз беру участь у двох проєктах, які пов'язані з документуванням злочинів. Фактично, це злочин з їхнього боку і страждання людей — це результат злочину країни-агресора. Тому для мене це більше бажання зафіксувати те, що відбувалося, бо мине час і ми забудемо те, що відбувалося. Я не бачу героїзму в тому, що ми залишилися. Ні. Але ми стали свідками того, як поводиться Росія. Якщо це відео з цими фотографіями та текстом все ж таки буде поширене, то для нашого суспільства це буде ще одним доказом того, що творить агресор на нашій землі”, — розкрив свою мотивацію Володимир Брадов.
Говорити про окупацію важливо
На презентації фотовиставки “Щоденник війни. Історії стійкості та відваги” були присутні й представники ЗСУ. Зокрема сержант цивільно-військового співробітництва 241 бригади ТРО міста Києва Дмитро Гаврілов зазначив, що наразі подібні заходи надзвичайно потрібні для нашої країни.
“Сьогодні ми можемо спостерігати наскільки зруйновані Ірпінь, Буча, Гостомель. Хоча ці міста й відбудовуються, але пройшло всього лише півтора року від початку бойових дій і всі ці рани все ще не загоєнні. Крім того, люди потребують відновлення так само як і міста, тому нам дуже важливо зараз проводити такі заходи серед студентів та громад. Збирати інформацію й нагадувати світу, які страшні злочини тут відбулися і продовжують відбуватися.
Сержант цивільно-військового співробітництва 241 бригади ТРО міста Києва Дмитро Гаврілов
Раніше для нас було звично що війна можлива лише десь дуже далеко, однак зараз все це відбувається в нашій країні. Всі ми знаємо історію, як Росія вчиняє через кілька років після того, як підписує мирні договори. Тому нам дуже важливо нагадувати людям, готувати їх до будь-яких можливих подій, що можуть статися. Саме тому подібні заходи потрібно проводити на постійній основі. Я сподіваюсь що надалі так і буде”, — поділився своїми враженнями й думками Дмитро Гаврілов.
Оскільки це важлива сторінка в історії університету й усього Ірпеня загалом, наступним етапом для популяризації фотовиставки є її переклад на англійську мову та презентації іноземними партнерами Податкового університету за кордоном.
“Ми проводили зустрічі з польськими, американськими та французькими університетами. Був, так званий, студентський діалог. Безумовно, наступним кроком буде дослідницька робота наших студентів-журналістів. Вони розвиватимуть ці напрямки та підтверджувати факти задокументовані в цьому форматі й з інших джерел. Я переконана, що згодом будуть народжуватися нові цікаві проєкти, як наукові, так і творчі, які набуватимуть потужного звучання.
Деканесса факультету соціально-гуманітарних технологій та менеджменту Наталя Зикун
Знову ж таки, здається що цінність і вартість таких проєктів ми зможемо побачити лише через деякий час. Зараз воно нам здається буденним, адже ми всі знаємо до чого причетні, але через деякий час це набуде іншого прочитання, інших емоцій і інше значення”, — зазначила Наталя Зикун.
