Загинув Олексій Усік із села Дружня Бородянської громади: де та коли попрощатися з бійцем

Хто повідомляє: рідна сестра Альона Усік у коментарі Незламні.City, подруга Світлана Маруда
Про військового Олексія Усіка
Рідна сестра загиблого Альона Усік розповіла, що вони з Олексієм родом із села Дружня Бородянської громади. Втім, велику частину життя вони прожили в селищі Клавдієво-Тарасове, там і ходили в школу.
Останнім часом Олексій жив в Ірпені, працював на себе, ремонтуючи прилади Electrolux за франшизою від цієї компанії, мав багато відряджень всією Україною.
«24 лютого 2022 року він приїхав до нас у село Дружнє. Після 12-ї години він сказав: "Я їду у військкомат". Ми всі були в шоці. Ми розуміли, що починається, ніхто його не хотів відпускати. Але він уперто пішов.
У перший же день його забрали, дали зброю. І надалі всю окупацію Київщини він був у теробороні Немішаївської громади. Я знаю, що в перший час окупації він стикався з російськими військовими, його побратима взяли в полон. Я не знаю, яким дивом у полон не взяли брата.
Потім, коли окупація підходила до кінця, він вивозив поранених військових з Бородянського району», – розповіла сестра.
Після звільнення столичного регіону Олексій служив в одній із київських частин, а згодом його відправили «на нуль». Був біля Словʼянська, Лисичанська, а також в Ізюмі.
«Він нікому нічого не сказав, – розповідає Альона. – Ми про це дізналися, коли він попросив надіслати деякі запчастини до машини».
Після кількох місяців служби та ротації Олексія спрямували на бахмутський напрямок. Орієнтовно за місяць він отримав поранення під час артобстрілу – уламок снаряда в нозі та роздроблений палець на руці.
Після кількох операцій з ризиком втратити палець та кількамісячної реабілітації він повернувся на Київщину.
Фото: надане Альоною Усік
Як загинув Олексій Усік
Сестра Альона розповіла, що Олексій мав дві великі мрії – зробити татуювання на всю руку та купити мотоцикл. 29 квітня йому виповнилося 29 років – і він нарешті придбав собі байк.
Зранку 22 травня, коли він їхав на службу, на зустрічну смугу вилетів мікроавтобус. Мотоцикл зіткнувся з бусом та Олексій вилетів з нього.
«Він там пробув, "на нулі", уникнув смерті. А тут вона його наздогнала», – сказала сестра.
Прощання з Олексієм Усіком
Прощання з Олексієм відбудеться 26 травня о 14:00 в селищі Клавдієво-Тарасове біля Храму Успіння Пресвятої Богородиці за адресою: вул. Центральна, 9.
Для мешканців села Дружня, які бажають поїхати на прощання в Клавдієво, буде організований автобус від сільської ради о 13.00. Після цього на автобусі можна буде поїхати на Дружнянське кладовище, де поховають героя.
Спогади сестри
Альона розповіла, що Олексій завжди дотримувався здорового способу життя, майже ніколи не пив і спілкувався саме з такими людьми.
«Він дуже любив допомагати людям. Був готовий віддати все своє – побратимам та будь-яким іншим людям. Коли в мене ставалася якась ситуація і я йому телефонувала, він кидав усе, аби допомогти. А після реабілітації він сказав, що влітку поїде з хлопцями на Схід. Казав: "Я не буду сидіти вдома. Якщо всі відмовляться й будуть сидіти вдома, хто буде захищати?"».
Фото: надане Альоною Усік
Востаннє вони з ним бачилися, коли Олексій отримував водійську категорію на кермування мотоциклом, а Альона – права.
«Наш тато – строгий, він не завжди давав Льоші машину. І мені сказав так само: "Машину не буду давати їздити". А я кажу Льоші: "Уявляєш, тато мені сказав, що не буде давати машину!".
А в брата була машина, і він каже: "І що? Бери мою". Свою річ він так легко віддавав мені. Він розумів, що я не вмію нормально їздити, але був готовий до того, що я можу її вдарити. Він мені довіряв на сто відсотків і ніколи не сумнівався в моїх силах.
Я досі не можу оговтатися, що він ніколи більше не приїде до нас додому».
Що каже подруга Олексія Усіка
Світлана Маруда написала, що дружила з Олексієм з 5 класу і сприймала його як брата.
«Олексій був найщирішою людиною, яку я знала. Він неодноразово допомагав і навіть рятував… Як у буденному житті, так і на фронті! І я з гордістю називала його своїм братиком! Він завжди буде нашим героєм і назавжди залишиться в наших серцях.
Ти пішов занадто рано, залишивши в наших серцях велику пустоту. Ти був добрим, великодушним та щирим хлопцем, завжди готовим допомогти й підтримати. Твої відвага та сила вражали нас усіх, але у твоєму серці завжди була ніжність.
Ми завдячуємо тобі за твою беззастережну дружбу і незламну віру в добро. Ти був променем світла у нашому житті, який назавжди залишиться в наших спогадах. Ти навчив нас бути сильними, добрими та цінувати кожен момент життя», – написала Світлана.
Що було раніше
Раніше ми писали про загибель таких захисників:
- Тетяни Фесенко, Павла Ткачука й Олега Поповичука з Гостомеля;
- Олексія Постнова, Валерія Шитого, Андрія Василенка, Володимира Сидорука, Івана Мінугалієва, Сергія Бойка з Ірпеня;
- Миколи Нікітіна і Богдана Діденка з Бучі;
- Дмитра Конобаса із села Синяк.