Як добре ви знаєте Ірпінь, Бучу та Гостомель? Тест

Ще за часів древньої Русі в Приірпінні, а точніше по річці Ірпінь, проходив кордон між двома давньослов’янськими племенами – полянами й древлянами. Пізніше, під час монголо-татарської навали ця місцевість була повністю спустошена і почала знову заселятися лише у XVI столітті. Також відомо, що у 1686–1793 роках по річці Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями в Україні.

Станом на 1 січня 1985 року, незадовго до Чорнобильської трагедії, у Приірпінні діяло 12 санаторіїв і профілакторіїв, 8 будинків відпочинку та 38 піонерських таборів, серед них 13 – в Ірпені, 13 – у Бучі й 12 – у Ворзелі. Щороку тут відпочивало понад 70 тисяч дорослих і понад 40 тисяч дітей.

У 2016 році Ірпінь потрапив до Національного реєстру рекордів України за найбільшу кількість реконструйованих та збудованих за два роки парків і скверів. 

Насправді усі ці тварини проживали на території Бучанського району в доісторичний період. У заплавах річки Ірпеня та Бучі знаходять численні кістки мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів та іншої так званої мамонтової фауни. Виявлено і кістки печерного ведмедя. Вік цих знахідок від 10 до 30 тисяч років. Територія Приірпіння досліджувалась археологами. Тут ними знайдено чимало цікавого: уламки кераміки зарубинецького типу, матеріали, які належать до кінця епохи бронзи, перепалені кістки, майже цілі горщики та миски, невеликий ґрунтовий могильник з трупоспаленням, кам’яні сокири, крем’яні наконечники стріл. Ці знахідки свідчать про заселення Приірпіння ще з часів кам’яного віку.

Ірпінь називають Українським Парнасом тому, що колись тут проживала рекордна кількість письменників і поетів. Саме в Будинку творчості письменників “Ірпінь” Олесь Гончар спілкувався з Олександром Довженком і всього за два місяці продиктував дружині роман “Собор”, а Павло Загребельний написав більшість своїх творів.

В Ірпені жив і творив відомий у всьому світі художник Володимир Сидорук. Одне з найбільших полотен в історико-краєзнавчому музеї Ірпеня під назвою “Тарас Бульба вбиває сина Андрія” – робота ірпінського майстра. Між іншим, помер відомий художник саме на порозі цього музею від інсульту, коли йшов до його директора Анатолія Зборовського домовлятися про виставку своїх картин.

Найстарішій (Свято-Троїцькій) церкві Ірпеня більше 100 років. Її було збудовано на кошти місцевих благодійників і освячено у 1915 році.

Державний податковий Університет починався з торфу! Популярна візитівка Ірпеня, заклад з багатолітньою історією, те що зараз називається “Державний податковий Університет”, у 1932 році звучало як “Український торф’яний технікум”. За перші 20 років у технікумі було підготовлено понад 4 тис. спеціалістів.

До 2007 року Буча офіційно була селищем. На той момент вона вважалася одним з найбільших селищ країни, тому статус міста був логічним і потрібним.

Під час археологічних досліджень у 1952 році, на відстані одного кілометра на південь від впадіння річки Буча у річку Ірпінь на глибині 0,3 — 0,4 метра були виявлені уламки кераміки, що відносяться до XI ст. до н.е. та свідчать про доісторичні поселення Трипільської культури.

На гербі Бучі в центрі композиції розміщений знак, який символізує "родове дерево селища". Воно має 4 гілки, це чотири села: Яблунька, Мельники, Лісова Буча і Ястремщина, які були об'єднані й дали основу сучасній Бучі. Саме селище виникло в 1898 році як полустанок Буча під час будівництва Києво-Ковельської залізниці й швидко розбудовувалось, завдячуючи мальовничій місцевості навколо.

Так в нашої Бучі є тезка. Щоправда, в Угорщині. І це село. Хоча на момент підписання договору побратимства сама Буча теж була селом, адже співдружність було підписано ще у 2004 році. Угорська Буча адміністративно невіддільна від Бекешу – регіону Південно-Східної Угорщини. У Бекеші, на території площею 127,23 км, проживає 21 544 громадян. У самому селі Буча за переписом населення 2011 року проживало 2445 мешканців. З них 98,11% назвали себе угорцями, 1,64% - ромами й 0,24 - німцями.

Садиба Штамма – це будинок в неороманському стилі з двома баштами, розташований на вулиці Києво-Мироцькій у місті Буча. Маєток збудував у 1900-х роках інженер і радник правління новозбудованої Києво-Ковельської залізниці Штамм. В одному з будинків на території маєтку він організував школу для бідних сільських дітей.

З 1626 року в Гостомелі тривалий час проживав митрополит Петро Могила — визначний церковний та культурний діяч, засновник Лаврської школи, з якої постала славетна Києво-Могилянська академія. Сюди він переїхав зі свого маєтку в Михайлівській Рубежівці, який придбав у 1622 році.

За легендою Гостомель як місто-фортеця існувало з давніх-давен, хоча перша згадка про поселення датується 1494 роком. Попри те, що саме селище міського типу є невеликим, однак славиться своєю прадавньою історією.

Головною святинею міста вважається Церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, заснована ще у 1770 році. Первинно святиня була дерев’яною, але багато разів перебудовувалася ще у ХІХ столітті. У радянський час приміщення церкви використовувалося як сільський клуб, у роки незалежності її повернули вірянам.

У Гостомелі розташований третій аеропорт Києва “Антонов”, який у перші дні російської агресії зазнав істотних пошкоджень та руйнувань. Його збудували як секретну базу для повітряних випробувань.

В аеропорті “Антонов” базувався найбільший у світі літак АН-225 Мрія, який було знищено 27 лютого російськими загарбниками. Зараз планується заснувати Міжнародний фонд відродження цього незабутнього символу української авіації.

ПрАТ “Ветропак Гостомельський Склозавод” є одним з найбільших виробників скляної тари для харчових продуктів, напоїв та алкогольних виробів в Україні. Історія заводу починається в 1912 році. З 2006 року завод належить холдингу Vetropack з головним офісом в м. Бюлах, Швейцарія. До складу групи Vetropack також входять заводи, розташовані у Швейцарії, Австрії, Чехії, Словаччині, Хорватії, Італії та Молдові. Його партнерами є такі всесвітньо відомі компанії, як Coca-Cola, InBev, Carlsberg, Heineken, Henkell та інші.

Одна із найвідоміших пам’яток Ірпеня — колишня дача київського підприємця Івана Чоколова, збудована у 1905 році. На ті часи було модним мати заміський будинок для літнього відпочинку. Дачі будували усюди: і в Боярці, і в Ворзелі, і в Бучі, і в Пущі Водиці. Однак, Іван Іванович один з перших, хто збудував власний будинок саме в Ірпені.

За міською легендою, цей вишуканий будиночок у стилі неомодерну купець звів для таємних зустрічей зі своєю коханою балериною. Однак дізнавшись, що він одружений, вона вкоротила собі віку.

В Ірпені розташоване одне із найстарших дерев Київщини — 600 річний “Дуб Прадуб”. Дерево є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення та розміщується в урочищі Пилипів Потік. На висоті 1,3 м дуб має стовбур 5,9 м в охопленні. Висота дерева 30 м.