Олександр Терен про нагороду від президента, нове шоу і нове кохання

А ще — про те, чому досі не знайшов жінку, з якою готовий створити сім'ю, і що таке кохання насправді.

Відкриті рани, які не встигають загоїти

За бадьорими фото після тренувань і мотиваційними дописами в Instagram ховається реальність, про яку Терен рідко говорить вголос. Щовечора, знімаючи протези, він бачить натертості й рани — і вранці вдягає їх знову.

«Мої ноги вже не стягують. Відкриті рани, які не заживають, бо я кожен день знову стаю в протези і йду далі. Є відчуття, що люди настільки звикли бачити твою силу, що взагалі не помічають твою втому. Це така пастка, в яку я сам себе загнав, — показуючи, що я всемогутній, що я можу все. Навіть не знаю, що з цим робити тепер.»

Вдома — ціла аптечка: креми, мазі, спреї. Щойно переступає поріг — знімає протези, їздить на кріслі, «запшикує і замазує». Але наступного ранку цикл повторюється — автоматично, як чищення зубів.

Вісім тренувань на тиждень і злість на себе — не на долю

85% його аудиторії — жінки, і Терен чудово розуміє механіку: фото після басейну чи боксу привертають увагу. Але за кожним таким кадром — реальна робота: плавання, бокс, зал, вісім тренувань на тиждень.

«Якщо ми абстрагуємось від мене як від конкретної людини — людина з інвалідністю, з двома протезами, ходить на плавання, ходить на бокс, ходить у зал, вісім тренувань на тиждень. Відсутність снігу не є перепоною, щоб не йти в зал. Очевидно, є результат, і його хочеться транслювати — показати, що цього можна досягти, незважаючи ні на які перешкоди. Ну і, звісно, аудиторія моя — 85% жінок.»

У боксі суперники без протезів пересуваються швидше. Тренер просить їх «не газувати», вони б'ють однією рукою — він двома. Злиться? Так. Але не на долю — на себе: за втрачений баланс, за неточний рух.

Нагорода від Зеленського і розмова після фото

14 січня Терен отримав нагороду від президента України. Про свої відчуття написав стримано: не впевнений, що заслуговує, але приймає з вдячністю — бо це означає, що прокинувся і зробив щось корисне.

«Коли зателефонував офіс президента — я ж часом із ними комунікував, то подумав: знову, напевно, щось треба зробити. Аж тут — нагорода. Щось новеньке, незвично, класно, приємно. Президент сказав: "Ти мужик, можна руку пожать?" Я кажу: "Можна". Потім після фото я сказав, що треба більше уваги приділяти безбар'єрності — я готовий включитися в цю тему. Перша леді Олена Зеленська якраз очолює цей напрям, і разом ми можемо тиснути на суспільство.»

Найбільшою ж нагородою для нього стала не медаль, а статистика: після 13-го сезону «Холостяка» — першого в історії шоу, який отримав нагороду в Каннах у категорії інклюзії, — заміри Starlight показали: ставлення українців до людей з інвалідністю та ветеранів зрушилося в позитивний бік.

Холостяк, «аб'юзер» і те, яким його побачили глядачі

Після участі у шоу частина глядачів назвала його аб'юзером. Він і досі не може збагнути — чому.

«Якісь були дуже дивні моменти. Люди придумали, що я аб'юзер, — якась зверхність над дівчатами. Я не розумію, про яку зверхність йдеться. Думаю, кожен побачив те, що хотів побачити — і те, що в собі не приймає, сприймав особливо гостро. Я не був якимось іншим, ніж той, який зараз сидить тут. Можливо, показав лише частину себе, але не притворявся кимось іншим.»

Ведуча зауважила: на шоу він видавався «занадто правильним» — і це насторожувало. У живому спілкуванні він інший: живіший, іронічніший, легший.

Гумор замість важкості — і сольний стендап

Instagram Терена змінився: замість суцільно серйозних дописів — комедійні відео з другом, жарти про ноги, легкий контент. Це не капітуляція, а стратегія.

«Люди хочуть легкості, гумору, простоти — щоб не зайти і загрузитись ще більше. Я намагаюсь утримати аудиторію: давати розваги і вкидати в цю розвагу щось серйозніше. Серйозність нікуди не ділась — вона перейшла в площину фізичної діяльності: урядові проєкти, громадська організація. Просто я не все транслюю в Instagram, бо людям це не так цікаво. А ще — планую перевірку сольного стендапу. Матеріалу десь на годину точно є, все написано з власного досвіду.»

Меморія, мотоцикл, швидкість — у соцмережах це виглядає як виклик долі. Насправді — це військовий мотоклуб, де всі свої.

«Це більше про спільноту і практичність. У нас тільки військові або ветерани — люди, які розуміють досвід один одного, підтримують і мають спільні амбіції. А ще — їдучи по набережній на заході сонця, з музикою, дивлячись на широкий Дніпр — в авто так не кайфуєш. Це відчуття свободи. Хтось каже, що мотоцикл повернув мені свободу руху, яку забрала війна. Я так не розглядав. Але подумаю.»

Кохання, стосунки і та єдина, якої ще не знайшов

Він не в стосунках. Серйозні стосунки після «Холостяка» були — «іще б трішки, може б уже тут не сидів», — але відчуття підказало рухатись далі.

«Я не шукаю активно. Все орієнтую на відчуття — якщо відгукується, йду в цю історію. Поки не знайшов тієї жінки, з якою я хоча б переконаний, що ми можемо створити сім'ю. Кохання для мене — це коли ти не втрачаєш себе поруч з іншою людиною, але стаєш кращою версією себе. Це повага до твоїх меж. Це людина, якій пишеш "добрий ранок" першій і з якою розділяєш день. Не токсична прив'язаність — а союз двох цілісних людей, які підсилюють один одного.»

На завершення — питання, яке ставлять усім гостям «Кейсу»: якими мають скластись наступні 20–30 років, щоб він сів із келихом вина і зрозумів — усе склалось.

«Ноги не виростуть — то вже мінус. Решта — менш важливо. Якщо чесно — я іноді думаю: навіть якби сьогодні померти, то вже не шкода. Я достатньо зробив — і для себе, і для держави, і для окремих людей. Але хочеться продовжити рід, хочеться зіграти серйозну акторську роль, хочеться озирнутись і побачити — всюди з'їзди з бордюрів, пандуси, і люди знають, як говорити з ветеранами. Ось тоді можна спокійно лягти і кайфувати.»

Дарія Петрожицька — про театр, який повернув її з Німеччини, втрату батька у 14 і кохання без гриму

Ольга Харлан і Луїджі Самеле стали батьками — у них народилась донечка Аріанна