Від королеви М1 до домогосподарки в Дубаї. Відверта сповідь Василіси Фролової про еміграцію та повер
А цього травня вперше повернулася до Києва — й опинилася в епіцентрі масованого нічного обстрілу. Про шок від першої сирени, життя в країні «нейтралітету», втрату професії, ціну еміграції та віднайдення себе на кухні вона розповіла в інтерв'ю на YouTube-каналі «Марічка».
Перша ніч під сиренами стала шоком
Фролова приїхала до столиці напередодні одного з наймасованіших ударів по Києву. Жінка, яка ніколи раніше не переживала повномасштабну війну зсередини, опинилася сама в укритті — й розповідає, що її організм відреагував зовсім не так, як вона очікувала.
За її словами, найбільше вражає те, наскільки спокійно до цього звикли кияни. На сніданку в готелі вона підходила до незнайомих людей із запитанням, чи справді їм уже не страшно — і всі ввічливо всміхалися у відповідь. Сама ж Фролова другу ніч поспіль ночувала в готелі з укриттям, бо не могла залишатися в квартирі.
Чому родина виїхала за місяць до вторгнення
Рішення поїхати не було панічною втечею. Чоловік Василіси, теж телевізійник, мав резидентство ОАЕ ще з 2018 року й регулярно туди літав через зареєстровану там компанію. У січні 2022-го родина дивилася тривожні новини й вирішила перечекати.
«Я думала, що ми їдемо максимум на два тижні — щоб повернутися десь до мого дня народження 16 лютого. Мама проводжала нас зі словами: ну ви носитеся з цією війною, як зі списаною торбою. Так вона нас і відпустила. А за три тижні почалося повномасштабне вторгнення. Зворотного квитка ми так і не купили», — розповідає вона.
Про початок війни Фролова дізналася о сьомій ранку за місцевим часом — від української сусідки, яка написала про вторгнення. Її мама на той момент була в Києві й виїхала за кордон лише 4 березня, у найстрашніший період боїв під Бучею: дві жінки за 70 з маленькою собачкою за кермом чотири доби добиралися до Німеччини.
Життя в Еміратах без прапорів і соцзахисту
Перші пів року родина не могла зрозуміти власний статус, адже ОАЕ — країна без системи соціального захисту для інших націй. Окремим викликом стала заборона публічно демонструвати політичну позицію.
«Там узагалі не можна показувати свою політичну приналежність. Не
Спільного українсько-російського «ком'юніті» там немає, наголошує вона. Кожна громада живе у своїй бульбашці, а українців в Еміратах уже близько 25 тисяч — переважно жінки з дітьми.
«Українські телеведучі за кордоном нікому не потрібні»
Спроби влаштуватися за фахом обернулися для Фролової болісним відкриттям. Маючи добру англійську й великий досвід, вона була впевнена, що знайде місце бодай у медіасфері.
«Я думала: давайте я робитиму фактчекінг, буду помічницею редактора чи фіксеркою. У мене ж такий досвід — це ж я! Але виявилося, що українські телеведучі за кордоном нікому не потрібні. Як і російські, і білоруські, і ліванські. Там абсолютно своя повістка й життя, дуже далеке від Європи», — констатує вона.
Зрештою її запросили стати амбасадоркою першого українського ресторану в регіоні. Заклад на два з половиною роки став осередком українськості на весь GCC: концерти, івенти, українська крамничка. Саме там Фролова, за її словами, дізналася про традиції більше, ніж знала в Україні. Згодом ресторан зачинився.
Мова, син і три мови в родині
Хоча Фролова виросла в російськомовній родині, публічно вчити українську вона почала ще 2019 року, коли стала працювати на прямому інформаційному каналі. Зараз для неї принципово, щоб син зростав українцем, попри життя за кордоном.
Дитину вона народила в 43 роки й переконана, що народжувати варто завжди — а надто зараз. «Мені здається, саме під час війни треба народжувати якомога більше українців», — додає вона.
Сльози в супермаркеті й голод за киснем
Перший день у Києві минув спокійно — Фролова була впевнена, що готова до всього. Зрив стався несподівано, серед звичайних полиць.
«Я зайшла в супермаркет — і мене накрило запахом випічки, якоїсь запіканки з дитинства. Усі ці рідні назви на полицях. Я просто стояла й ридала над пиріжками. А коли вийшла — ще й дощ полився, якого ми в пустелі чекаємо роками. Хто б міг подумати, що найбільше я скучатиму за киснем і за травою», — зізнається вона.
В Еміратах, за її словами, немає реального кисню, густої зелені й запаху після дощу — лише пісок і спека, від якої влітку всі заможні люди виїжджають.
Фролова відверто говорить про те, що життя в замкнутому просторі чужої країни випробовувало й стосунки. Її чоловік теж переживає кризу ідентичності, втративши роботу за фахом.
В еміграції колишня королева ефірів уперше стала господинею. «Раніше всі чоловіки не дозволяли мені готувати, а Київ узагалі розбалуване ресторанами місто. А тепер моя основна робота — на кухні, я завжди готую своїм хлопцям», — сміється Фролова. Свій YouTube-канал вона тепер веде сама, монтуючи відео за допомогою штучного інтелекту.
Сніг, вишиванка й книжки для сина
Повернення для Фролової — питання не «якщо», а «коли». Зі своєї київської квартири, де на неї чекає «дуже великий клінінг», вона забирає не брендові речі, а спогади: фотографії та старі журнали зі статтями про себе. А сину везе те, що він просив.
Попри страх, який вона пережила за п'ять днів у Києві, Фролова каже, що поїздка наблизила її повернення додому. Свої головні слова вона адресує українцям за кордоном, які бояться хейту й не наважуються приїхати.
«Наша земля стоїть — вона така сама, яку я залишила. Той самий супермаркет, ті самі кав'ярні, кожна вуличка на Подолі. Ми не змінимося, жодна інша країна нас не змінить. Ми несемо в собі всю силу, з якою народилися. Маємо гідно це пройти — і пройдемо обов'язково», — підсумовує вона.
