Продавав огірки в 16, заробляє мільйони в 27. Як Повєткін зробив себе сам і чого це йому коштувало
Харків за 30 кілометрів від фронту — і нікуди звідси
Поки ми записуємо це інтерв'ю у Варшаві, Денис уже думає про повернення до Харкова. Щоранку він відкриває вікно і чує вибухи. До лінії фронту — близько 30 кілометрів.
Під час поїздок за кордон — а їздить він виключно за автомобілями для ЗСУ через офіційну систему виїзду — у соцмережах одразу з'являються коментарі: «лис виїжджає на відпочинок» і «бачили, як він пив пиво у Варшаві, а ви вірте, що він патріот».
За три роки повномасштабної війни Повєткін особисто передав понад 50 автомобілів для Збройних сил України і витратив на благодійність більше 600 000 доларів — зі свого кишені, без жодних зборів.
Дитинство на Північній Салтівці: без мерків, але з гідністю
Денис виріс у звичайній родині на Північній Салтівці. Квартиру дідусь отримав за роботу на заводі. Батьки не були бідними, але й не могли дозволити собі зайвого. Головна дитяча мрія — кросівки Mercury, які були у всіх однокласників, — так і залишилась мрією. Замість цього — збирати кришки від Coca-Cola по смітниках, щоб обміняти на футбольний м'яч.
Один з найяскравіших спогадів — новорічний феєрверк, який п'яна компанія дорослих підпалила прямо в під'їзді. Стеля стала чорною. Наступного дня вся родина — мама, тато і маленький Денис — білили її разом.
Батько, ремінь і 14 кілометрів похмілля
У дев'ятому класі Денис вперше серйозно напився з друзями-старшокласниками. Пропив гроші на абонемент у секцію тайського боксу, прийшов додому в брудній футболці і без сумки. Батько подивився, нічого не сказав і наказав лягати спати. Але вранці о сьомій стояв над ліжком з ременем.
Після тієї пьянки Денис два роки не торкався алкоголю.
Розлучення батьків і спроба суїциду
Найтемніший період — розлучення батьків у 10–12 років. Денис був переконаний, що винен у цьому він сам. На одному з дитячих днів народження, поки дорослі сиділи в залі й сварилися, хлопчик зайшов у кімнату, взяв зі стіни великий кинджал, поставив його до шиї і заліз на тумбочку. «Вам весело? Зараз не буде весело». Бабуся встигла зняти його і заспокоїти.
Пізніше, вже в підлітковому віці, — ще одна спроба: п'яний хотів вистрибнути з вікна. Його буквально витягла за штани мама Рити — дівчини, з якою він тоді зустрічався. Саме батьки Рити відвезли його до психолога. Приблизно 10–15 сесій, під час яких він плакав і розбирав дитячі образи. Головний висновок — він ні в чому не винен, а батьки просто дорослі люди, які зробили свій вибір.
Огірки на ринку, «бігунки» на Барабашова і перша тисяча доларів
У 16 років батько відмовив Денису в роботі на своїй точці. Натомість батьки Рити допомогли орендувати місце на ринку «Герої праці» — поговорили з директором, бо 16-річному хлопцю двері б зачинили перед носом.
Денис продавав огірки і одразу придумав хід: купив нітратомір за 200 доларів, щоб перевіряти продукти і вішати таблички «Без нітратів». Проблема виникла миттєво — всі огірки виявились з нітратами. Рішення знайшлось не менш швидко: він навчився натискати «старт» до того, як встромляв прилад в овоч. Прилад чесно показував зелений колір. Черги до його лотка не вщухали. Заробляв 1500–2000 доларів на місяць і в 17 років повіз Риту до Туреччини — сам заробив, сам оплатив.
Паралельно освоїв роботу «бігунка» на Барабашова — людини без власного товару, яка наводила покупців у магазини за відсоток. У хороший день — до 1000 доларів готівкою. Покупцям серйозно розповідав, що комір шуби зшитий з «лобкової норки» — найдорожчої частини хутра.
Кальянний бізнес, коронавірус і поліція з людською совістю
Перші півтора року після відкриття кальянного закладу — суцільні збитки. Денис сам працював офіціантом і кальянщиком, бо не вистачало грошей на зарплати. Під час першого локдауну орендодавець вимагав плату, колектив розходився, грошей не було. Повєткін заклеїв вікна і почав приймати гостей через чорний хід. Одного вечора прийшла поліція — заклад був повний.
Саме тоді заклад почав набирати справжню популярність — єдине місце в місті, що працювало під час карантину.
Арбітраж, нутра і криптокурси: як заробляв мільйони
Паралельно з ресторанами Денис розвивав кілька паралельних напрямків. Команда переупаковувала звичайні вітаміни у красиві баночки, прописувала програму харчування «без солодкого та борошного» і продавала це як засіб для схуднення. Люди худнули — бо прибирали з раціону шкідливе — і щиро вірили, що це дія таблеток. Оборот — сотні тисяч доларів, х10 на вкладені кошти.
Криптокурси давали по 200–300 тисяч доларів за запуск. Реклама в сторіс — до 400 000 гривень за одну публікацію. Сторінку в Instagram з мільйоном підписників зрештою видалили через рекламу казино. «Я два місяці був у депресії. Я так хотів досягти цієї цифри — мільйон — а тут через два дні після неї Інстаграму нема».
Сьогодні Повєткін каже, що відмовиться від реклами казино навіть за 10 мільйонів доларів. Але нікого не засуджує — «у кожного своя голова на плечах».
Зоряна хвороба і повернення на землю
Десь на позначці 100–150 тисяч підписників Денис «спіймав зірочку». «Мені здавалося, що всі навкруги — NPC, ненастоящі персонажі. А я — єдина справжня людина у світі. Я навіть з Ритою почав поводитись по-свинськи».
Зоряна хвороба тривала близько пів року і закінчилась, коли арбітражна команда перестала конвертити, гроші скінчилися і всі, хто крутився поруч заради статусу, зникли. Батьки, Рита, батьки Рити — всі разом поставили його на місце. Денис вибачився і перед ними, і перед друзями.
Весілля за 250 000 доларів, Дан Балан і неофіційний блокпост
Весілля, яке ЗМІ писали як «за $500К», насправді коштувало трохи більше 250 тисяч — цифру свідомо завищили для клікбейту. Сукня нареченої — 20 000–25 000 доларів, розміщення гостей і локація — близько 50 000, оформлення зали виключно живими квітами — «дуже багато».
Претензія лишилась лише до одного виконавця — Дана Балана. «Він вийшов на сцену, ні з ким не привітався, такий весь пихатий. Сердечко відпрацювала кожну копійку. А за Даном Баланом у мене залишились незакриті питання. Людям, які планують свято, — не замовляйте його».
Другий день весілля закінчився «неофіційним блокпостом»: п'яні гості витягнули тюки сіна на трасу, підпалили їх і зупиняли машини — «або п'єте з нами, або нікуди не їдете». Потім той самий натовп верхи на возі з конем мчав через село, горлаючи «Хто не скаче — той москаль», а на ранок частина гостей розклалась спати просто на столах готельного ресторану під час сніданку поважних постояльців.
«Рекламувати казино — норм»: відвертість про сіру зону
На пряме запитання «рекламувати казино — норм чи стрьом?» Повєткін відповів без вагань: «Якби не заборона — чесно кажучи, норм. Я не засуджую тих, хто це робить. Але сам — більше ніколи. Навіть за мільйон доларів».
Про кол-центри та сірі схеми висловлюється обережно: тих, хто «працює по стороні агресора», розуміє — харків'яни хочуть мститись за зруйноване місто. А тих, хто дзвонить по Європі, — засуджує.
Капітал, кросівки і Birkin за 27 000 доларів
На запитання «скільки коштуєш?» Повєткін відповідає неохоче, але все ж: ліквідний капітал — більше мільйона доларів з урахуванням квартир, машин і годинників. Реальна капіталізація з бізнесом — суттєво більше. Щомісячний дохід — «десь 30–80 тисяч доларів, буває менше».
Найдорожча нещодавня покупка — сумка Birkin для дружини за 27 000 доларів. «Зараз у кармані дірка замість Birkin». Найдорожче особисто для себе — колекція кросівок. Запаковані пари, на які він просто дивиться. Бо в дитинстві не було мерків.
Третя світова, Терехов і план стати сільським головою
На запитання про Зеленського Повєткін відповідає ухильно: «Я підтримую чинну владу — це в першу чергу. Критикувати президента чи військових під час війни — не моя тема». Зате про харківського мера Ігоря Терехова говорить тричі за інтерв'ю — щиро і без жодної іронії.
Щодо майбутнього — прогноз невтішний: «Війна не закінчиться. Те, що зараз відбувається у світі — це початок третьої світової. Ракети в Дубаї, всі ці події — вже дзвіночки».
Особистий план — десь після 30 років балотуватися в сільські голови. Зробити красиве село, залишити слід — як Кернес у Харкові.
Рита, 10 років і «покладистість»
З Ритою вони разом з третього класу. Перший поцілунок — у під'їзді після двох місяців «за ручку». Денис вийшов, постояв на вулиці і подумав: «Схоже, я закохався. Що тепер робити?» Пропозицію робив чотири-п'ять разів — щоразу не вистачало грошей на весілля. Вона чекала.
Сам Денис визнає, що характер у нього непростий — може спалахнути і наговорити зайвого, а потім іде вибачатись. Рита — спокійна, зважена, вміє гасити конфлікти. «Вона розуміє мої риси характеру так само, як я — її. Чаще всього саме вона виявляється розумнішою».
Рита веде власний блог на 500 тисяч підписників, має салон краси і бренд одягу. «Я не хочу, щоб вона залежала тільки від мене. Якщо зі мною щось станеться — вона повинна вміти сама себе забезпечити».
Мова і «не душіть»
Чотири роки повномасштабної війни, а Денис досі спілкується переважно російською. Говорить про це без виправдань: намагається, суржик проскакує, але коли потрапляє в україномовне середовище — стає значно легше.
«Не підтримую тих, хто розпалює мовний конфлікт. Це спроба посварити Україну зсередини. Але і «душити» людей за мову — теж неправильно. Будете душити — точно не буду переходити. Не будете — намагатимусь».
