«Померло найкраще все, що є в мені теж». Спогади Назара Грабара про брата-героя та дитинство
Це щемлива історія про сімейні цінності, жертовність та братську любов, яка не зникає навіть після смерті.
Текст написаний з відео, яке опублікували на каналі Анатоліч.
Запах скошеної трави та касети з Майклом Джексоном
«Коли я був маленьким, я був щасливим», — так починає свою розповідь Назар Грабар, згадуючи дитинство в селі Капулівка на березі Дніпра.
До семи років він жив у цьому мальовничому українському селі разом зі старшим братом Іллею, мамою та бабусями.
Найяскравішими спогадами того періоду стали запах скошеної трави, ранкові пригоди з ловлі жаб у комишах, стрибки через полум'я та ігри у футбол.
Особливу роль у формуванні музичних смаків братів відіграла мама, яка купувала касети зарубіжних виконавців.
«У мене були касети Боні М, Майкла Джексона, ABBA. Ми з дитинства ніколи не слухали радянських виконавців», — розповідає артист.
Одним із найяскравіших спогадів стала одержимість фільмом «Space Jam» з Майклом Джорданом у головній ролі. Брати подивилися його безліч разів, а потім грали у баскетбол у власному дворі, розподіляючи ролі персонажів з фільму.
Переїзд до Нікополя
У 2000 році мама прийняла важливе рішення — купити квартиру в Нікополі та переїхати туди з дітьми.
Це рішення далося непросто жінці, яка самостійно виховувала двох синів. Мама працювала вчителькою української мови та літератури, але паралельно їздила в Польщу на закупки речей, які потім перепродавала на базарі.
Пізніше вона працювала директором місцевого будинку культури, потім у виконкомі, заочно навчалася в Запоріжжі, вивчаючи фінанси та економіку.
«Він завжди був білою вороною»
Старший брат Ілля з дитинства виділявся серед однолітків. «Усі вчителі мамі казали, що Ілля подорослішав дуже рано, — згадує Назар. — Він із першого класу у школі вже ставив такі питання, постійно хотів узнати суть».
Мама любить розповідати історію, коли під час перерви всі діти розбігалися по коридорах, а Ілля сидів і читав. На запитання вчительки, чому він не йде бігати з усіма, хлопчик підняв голову та спитав: «А навіщо?»
Назар Грабар та Ілля Грабар
Ілля займався спортом — футболом, баскетболом та кікбоксингом. За словами брата, якби він не кинув заняття в школі, то став би майстром спорта. Згодом захопився творчістю — малював, танцював, слухав незвичну музику, носив дреди та самостійно шив одяг.
Батько, якого не було
Тема батька в родині Грабарів залишається болючою. Назар майже не пам'ятає його — чоловік пішов з родини, коли молодшому синові було лише два роки. «Я батька взагалі не знав, — відверто каже Назар. — Там немає фотографій з татом».
Перший дзвінок від біологічного батька хлопець отримав у 12 років.
За словами Назара, батько зник через борги, а люди, які його шукали, шукають досі. Мама забрала дітей після того, як чоловік накричав на семирічного Іллю. Тоді старший син підійшов до мами і запитав: «Мам, він тобі потрібен? Бо нам з Назаром — ні».
«Мама — супергерой»
Розповідаючи про маму, Назар не приховує захоплення: «Мама — нереально сильна людина, мудра, розумна жінка, супергерой. Те, що зробила вона... я не знаю, як мама взагалі витримала це все».
Жінка не тільки забезпечувала родину матеріально, але й підтримувала всі захоплення синів — спорт, творчість, освіту.
Важливою підтримкою стала рідна сестра мами — тітка Лариса з дядьком Вовою, у яких хлопці часто гостювали по декілька місяців. Родина залишалася згуртованою завдяки жінкам, які взяли на себе відповідальність за виховання дітей.
«Коли на мене хтось піднімав руку, Ілля піднімав ногу»
Через відсутність батька старший брат взяв на себе роль захисника та наставника. «Він по суті виконував дійсно роль батька», — каже Назар. Якщо хтось образив молодшого брата, Ілля завжди заступався за нього.
Ілля Грабар
У підлітковому віці брати трохи відокремилися — у кожного була своя компанія. Але коли Іллі виповнилося 17-18 років, вони стали дуже близькими. Старший брат часто дзвонив з Харкова, де навчався в академії дизайну та мистецтв, розповідав про студентське життя.
Шлях на фронт, рішення, яке змінило все
У 2014 році Ілля хотів їхати на Майдан. Коли почалася повномасштабна війна, він одним із перших вирішив стати добровольцем. «Це було його рішення йти добровольцем», — підкреслює Назар.
Спочатку молодший брат намагався відмовити Іллю, але той стояв на своєму.
Але молодший брат не міг залишитися осторонь.
Брати служили разом, перебували на позиціях неподалік один від одного. 24 грудня 2022 року Ілля Грабар загинув під Бахмутом за день до Різдва. Йому було 33 роки. За 12 годин до цього Назар отримав поранення.
«Померло найкраще все, що є в мені»
Втрата брата стала найбільшим ударом у житті Назара.
«Коли не стало Іллі, померло найкраще все, що є в мені теж, — відверто каже він. — Я наче більше не відчував ніяких емоцій, окрім злості і гніву, негатива».
Після смерті брата Назар «погано себе вів, злітав з котушок». Одним із способів впоратися з болем стало припинення вживання алкоголю. «Це одна з причин, чому я кинув пити, тому що думаю, що він би мною не пишався».
Зараз, коли буває максимально важко, Назар згадує брата, уявляє його поруч. «Я завжди згадую його, що він мене завжди в будь-які моменти міг сказати щось чи підтримати якось», — розповідає артист.
На питання, коли він став дорослим, Назар відповідає: «Напевно, тільки зараз, коли відчув цю біль і через цю біль зміг рухатися далі».
Звертаючись до себе маленького та брата з минулого, він би сказав: «Цінуйте кожен момент у житті». І обійняв би їх дуже, дуже сильно.
Ілля Грабар нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня і похований на Буча́нському міському кладовищі. Пам'ять про нього живе не тільки в серці брата, але й у фонді його імені, який допомагає іншим військовим.
