Марія Берлінська про те, як дрони змінюють війну та чому росіян треба повертати до реальності

У розмові з Еммою Антонюк Марія Берлінська пояснила, чому демократії програють авторитарним режимам і як змінити хід війни.
Від відмінниці до «матері українських дронів»
Марія Берлінська — людина, яку в Україні знають як «мати українських дронів». Засновниця центру підтримки розвідки та благодійного фонду «Дігнітас», співзасновниця проекту «Вікторія Дрон», вона навчила десятки тисяч українців воювати технологіями замість життів.
Замість оцінок її зацікавив реальний світ — вулиця, спілкування з різними прошарками суспільства, автостоп та подорожі.
Саме цей досвід сформував її підхід до спілкування: «Розмовляти з двірником як з президентом, а з президентом як з двірником. З тим і з тим розмовляти незалежно від соціального статусу, просто як з людиною, з повагою».
Технологічна революція на полі бою
«Станом на сьогодні це більше 150 тисяч людей станом на травень 25-го року», — таку цифру називає Берлінська, коли мова заходить про кількість українських військових, навчених її командою застосовувати безпілотні технології.
Проєкт «Вікторія Дрон» революціонізував підготовку українських військових.
Психологія підрозділів працює просто: чим кориснішою є людина, тим більше її намагаються зберегти.
«Якщо в підрозділі є класний аеророзвідник або крутий екіпаж FPV, то його намагатимуться не кидати на передову, бо розуміють — один такий підрозділ може спалити цілі колони російських танків».
Майбутнє без окопів: війна роботів проти людей
Берлінська впевнена: майбутнє за автономними системами. «Будуть війни роботів. Це факт. Повітряні дрони атакують наземні роботи, автоматично захоплюючи ціль. Наземні роботи мають автоматичні турелі, котрі розстрілюють повітряні роботи».
Проте повністю замінити людей роботи поки не можуть.
Ключ до успіху — нова філософія оборони: «Все меншою кількістю піхоти потрібно утримувати все більші території. Це має бути ешелонована, фортифікована, добре замінована територія глибиною як мінімум 30-40 км».
Росія випереджає у технологічній гонці
Системна перевага авторитарних режимів
«Станом на кінець травня 25-го ми починаємо все більше відставати в технологічній гонці», — констатує Берлінська у своїй колонці «Росіяни обганяють у технологіях».
Причина відставання — системний підхід ворога: «Росіяни створили державну політику, залучили десятки тисяч провідних інженерів в архітектуру воєнної промисловості, включили сотні інженерних команд від партнерів з Китаю, Північної Кореї, Білорусі».
На кожен вкладений Україною долар Росія вкладає «12, 15, 20 і більше». Плюс державна машина залучена в усі етапи виробництва.
Демократія проти тоталітаризму
Проблема західних союзників — повільність прийняття рішень: «Північній Кореї не треба 10 разів думати, 100 мільйонів санкцій ухвалювати. Вони хоп — і відсипали купу зброї, а у нас не буває хоп і відсипали».
«Є третя світова війна, тільки починається. Я про це стверджую вже кілька років», — каже експертка.
Інформаційна війна: перепрограмування росіян
Одне з найцікавіших положень інтерв'ю — про необхідність «перепрограмування» росіян.
«Нам потрібно повернути їх у реальність», — каже Берлінська.
Українці мають унікальну перевагу: «Ми знаємо російську мову. Ми росли на всіх цих російських фільмах, музиці. Ми знаємо, як працює їхній мозок, їхні соціокультурні коди. Вони не знають нашу мову».
«Я русский» — штучна ідентичність, створена пропагандою. Натомість треба показувати: «Я не русский, а я бедная мама из подмосковья, у которой одного сына вернули в цинковом гробу, а второй без двух ног».
Курс з інформаційно-психологічних операцій
Берлінська розробляє спеціальний курс для роботи з російською аудиторією: «Я вже написала програму курсу. Зараз ми працюємо з фахівцями над змістом, над модулями, над конкретними лекціями».
Мета — навчити українців створювати контент для різних цільових аудиторій: від матерів, які втратили синів, до представників національних меншин у Росії.
Віра як найсильніша зброя
Попри технологічний фокус, Берлінська не забуває про духовну складову:
Вона вірить у Бога, у людей, «у сильні слова, які промовляють ті, хто пропустили крізь себе війну». Як приклад наводить поезії 25-річного добровольця Артура Дроня зі збірки «Тут були ми»:
«Солдати падають, діти ростуть. І лють, і лють, і лють. І ті, що вмерли, повстають, стають за нас. Усміхнені й вперті, віддерті від землі».