"Ти ж ветеран, як смієш жити нормально?". Ветеран і "Холостяк" Олександр Терен про ціну публічності
В інтерв'ю з Марічкою Падалкою Олександр Будько поділився своїми думками щодо сприйняття ветеранів в Україні, пошуку кохання на проєкті та власні плани на майбутнє.
Ветеран на телебаченні, чому "Холостяк"?
Олександр "Терен" Будько прийняв рішення взяти участь у популярному телевізійному шоу не просто заради знайомства з дівчатами. Для нього це була можливість донести важливий меседж – показати, що людина з інвалідністю після отримання поранення може жити повноцінним життям і бути повноцінним членом суспільства.
"Я розумів, що це величезний майданчик, щоб достукатись до людей", – пояснює Олександр, додаючи, що йому потрібен був саме такий масштабний проєкт, аби звернутися до тих, хто ніколи не переглядав би його соціальні мережі чи інші активності.
На відміну від попередніх учасників шоу, Терен не переглядав жодного епізоду "Холостяка" перед зйомками: "Я не хотів перебрати якусь манеру поведінки... бо, розуміючи це несвідомо, почну переймати якісь речі та транслювати їх від себе".
Нерозуміння та хейт: ціна публічності
Проєкт приніс Олександру не лише нові знайомства, а й шквал критики та негативних коментарів. За його словами, найбільше його вразив брак поваги до ветеранів. Він наводить приклади: ветеринар на протезі, якого образив клієнт; ветеран, чиї сусіди виступили проти встановлення пандусу.
"Стільки ненависті я ще не відчував у своєму житті", – зізнається Терен. Найбільше його обурює, що люди обговорюють дрібниці – з ким поцілувався, коли і як – але ніхто не звертає уваги на його досвід та ідеї, які він намагається донести.
Олександр вважає, що люди шукають "зручних ветеранів" – тих, хто сидить вдома, нікуди не виходить, і яким раз на місяць приносять продуктовий пакет. Натомість коли людина з інвалідністю намагається жити повноцінним життям, хоче мати велику родину чи досягає більшого, ніж інші, це викликає агресію: "Ти ж ветеран, а що, ти дозволяєш собі жити нормально?"
Кохання на проєкті, реальність чи шоу?
На питання, чи знайшов він своє кохання на "Холостяку", Олександр відповідає з обережністю. Він вважає, що за короткий час спілкування з багатьма дівчатами, та ще й під прицілом 35 камер, складно відчути глибокі почуття.
Після завершення проєкту Олександр продовжив стосунки з фіналісткою Інною, але пара вирішила зробити їх менш публічними. Втім, згодом виникли непорозуміння, коли Інна в інтерв'ю висловила погляди щодо мовного питання, які суперечили переконанням Терена. Він відреагував публічно, пояснюючи, що це питання принципове для нього як людини, яка все свідоме життя боролася за українську мову та культуру.
Про життя на протезах
Говорячи про фізичні обмеження, Олександр розвінчує міф про те, що протези – це повноцінна заміна втрачених кінцівок. Він зізнається, що якби в Україні був безбар'єрний простір, він би частіше користувався інвалідним кріслом.
Терен також відверто говорить про інтимне життя після поранення, зазначаючи, що важкі поранення і секс – це абсолютно сумісні речі. Він відзначає, що після його публікацій на цю тему багато жінок писали йому приватні повідомлення з подяками за висвітлення цієї теми.
Серед планів Олександра – відкриття власного закладу для ветеранів. Він уже виграв грант в Українського ветеранського фонду і працює над створенням ветеранського простору-кав'ярні під назвою "Перший ряд".
"Ціль цього простору – об'єднати ветеранів, діючих військових і цивільних людей, щоб вони мали місце, де всі будуть рівні", – ділиться Терен.
Він мріє створити дружній простір для всіх груп населення і згодом розвинути франшизу в інших містах, щоб інші ветерани також могли відкривати подібні заклади.
Попри участь у розважальному шоу, Олександр не відривався від реальності війни. Він зізнається, що навіть під час проєкту постійно стежив за новинами з фронту.
Щодо майбутнього, Терен зберігає реалістичний погляд. Він вважає, що Україна має покладатися на власні сили, а не чекати допомоги ззовні: "Не Франція, не Німеччина, не Штати – ми самі тільки можемо навести порядок. Нам не потрібно ні від кого чекати дозволів і допомог".
Стосовно пропозицій знизити мобілізаційний вік, Олександр переконаний, що проблема не в віці, а в мотивації:
Боротися до кінця
Попри всі труднощі та нерозуміння з боку суспільства, Олександр Будько не опускає руки. Його головна мотивація – не здаватися, хоча інколи, як він зізнається, руки опускаються.
Він переконаний, що варто боротися до останнього – як за перемогу України, так і за гідне ставлення до ветеранів у суспільстві.
У своєму щоденному житті Олександр продовжує доводити власним прикладом, що інвалідність – не вирок, а лише один з аспектів життя, яке може і має бути повноцінним та насиченим.
