Карт-бланш на реформи. Бізнес-лідери про досвід держслужби
Дискусія відбулася в рамках зустрічі у клубі лідерів бізнесу СEO Club, де учасники відверто поділилися своїми думками про трансформаційний досвід управління державою в кризовий період.
Як бізнесмени опинилися в урядових кріслах
На початку 2014-2015 років Україна переживала критичний момент своєї історії. Революція Гідності, початок війни на Сході, анексія Криму, економічна криза – все це вимагало швидких і рішучих дій. Саме тоді до державного управління прийшли успішні менеджери з бізнесу, яких об'єднувало бажання змінити країну та врятувати її від краху.
Андрій Пивоварський, який на той час мав досвід в інвестиційному банкінгу та реальному секторі економіки, описує своє рішення увійти до уряду коротко.
Він додає, що важливою була можливість працювати в команді однодумців: "Збиралась дуже добра технократична команда, з якою можна було працювати, і всі один одного добре знали".
Дмитро Шимків, генеральний директор "Майкрософт Україна", і гадки не мав стати держслужбовцем.
"13 років тому, якби мене запитали, чи збираюсь я колись займатися політикою, моя відповідь була б – неве еве, ні, ви що! Яка державна служба, в мене чудова корпоративна кар'єра", – згадує він.
Проте після Революції Гідності його запросили для розмови про електронний документообіг: "Я потрапляю в кабінет президента в 12-й ночі, класично, і мені розмова виглядає приблизно так: 'Дмитре, дивіться, ви хотіли реформи? От їх треба робити комусь'". Шимків підкреслює, що рішення потрібно було приймати миттєво: "Кажу: 'Можна я подумаю?' Він каже: 'Ні-ні, ні. Right now прийняття рішення'".
Олексій Павленко розповідає, що його мотивація була проста – бажання залишитися в Україні: "Я хотів, щоб я і мої діти були саме в цій країні. Я люблю Україну, я хочу бути тут. Я не хочу бути за кордоном, я повернувся в Україну".
Важливим фактором була також системність підходу до відбору кандидатів: "Коли нас шукали на топ-посади, був серйозний відбір, проводилися справжні інтерв'ю".
Дещо інший шлях у Ольги Прохоренко. Вона не планувала працювати у державному секторі й навіть не одразу усвідомила, що Нацбанк – це державна структура: "Мені було цікаво, що запропонував Нацбанк. Це було цікаво мені професійно, я дуже хотіла розробити HR-стратегію. А також хотілось щось віддати країні".
Прохоренко жартує: "Я настільки далеко була від державних речей, що навіть не одразу зрозуміла, що потрапила в державний орган, ще й на держслужбу. Лише через місяць до мене це дійшло, і я, чесно кажучи, трохи засмутилася".
Перший шок: реальний стан державного сектору
Учасники дискусії згадують, що найбільшим шоком був реальний стан державних установ та підприємств, який виявився набагато гіршим, ніж вони могли уявити.
Його особливо вразило, що документи доставляються фельд'єгерською службою: "Фельд'єгер – люди з пакетами носять документи. Я думав: 'Що? Колись фельд'єгер?'"
Андрій Пивоварський додає: "В січні 2015-го року Укрзалізниця ледь не зупинилась, порти відключались від електроенергії, не працювали, тому що не було оплати. Питання було не того, що буде через півроку, рік, а питання було: завтра залізниця працює чи ні, аеропорти працюють чи ні, аграрка вивозиться чи ні, і чи буде опалення взагалі в українських великих містах".
Він наголошує на гостроті кризи: "Це питання було не того, чи буде через півроку, рік, а питання було: завтра залізниця працює чи ні?".
Олексій Павленко згадує жахливий стан державних компаній: "Такого рівня дистресу я не бачив – коли мертве все, не живе, мертве щось, і неможливо там щось підняти. Більше того, це щось мертве вже мертве багато років, а тим чи іншим чином дотується якоюсь іншою компанією чи державною програмою".
Він додає: "Я бачив багато дистресу на той момент, але такого рівня дистресу я не бачив".
Ольга Прохоренко розповіла про свої перші враження від роботи в Нацбанку: "Спочатку я сиділа в кутку біля холодильника, за якимось дуже старим столом, який не тримався. Люди, коли заходили, питали: 'А де тут Ольга Юріївна Прохоренко?' – і вони такі: 'Там'". Вона зауважила, що рівень посади проявлявся буквально у тому, за яким столом людина сидить.
Замість реформаторів – пожежники
Усі учасники дискусії погоджуються, що замість планомірних реформ їм довелося стати "пожежниками" – терміново вирішувати проблеми, які загрожували самому існуванню держави. Вони зіткнулися з необхідністю одночасно гасити пожежі та закладати фундамент для майбутніх системних змін.
"Це не реформа, а гасіння пожеж", – підсумовує Дмитро Шимків, згадуючи, як доводилося балансувати між терміновими кризами та стратегічними змінами.
Він розповідає: "Коли ми говоримо про пожежі, хлопці супер розказали, але для того, щоб створити, треба розуміти: окей, які речі пройдуть, які не пройдуть, що є предметом війни? І тобі треба будувати складну коаліцію".
Андрій Пивоварський розповів, як доводилося вирішувати проблеми в режимі реального часу: "Профспілки Борисполя прийшли і кажуть, що вони будуть зупиняти Бориспіль. Кажуть: 'Через два дні ми зупиняємо Бориспіль, якщо не буде раз, два, три'. І ти от вийшов з теплої ванни корпоративного сектору".
Олексій Павленко зазначає, що окрім кризового менеджменту, необхідно було провести величезну кількість реформ для євроінтеграції: "Щоб стати членом асоціації з ЄС, потрібно було до кінця 2016 року зробити величезну кількість реформ. Це не просто 'побеліть-покрасьте', а повна трансформація – це реальна зміна ДНК системи".
Він пояснює масштаб роботи: "На піку у нас було 156 робочих груп по ініціативам, різні реформні групи, які фінансувалися Євросоюзом, урядом Канади, урядом Швейцарії, Ізраїлю, Швеції – величезна кількість донорів, які починали допомагати".
Несподівані виклики: бюрократія, політика та протидія
Учасники розповіли, що зіткнулися з несподіваними викликами, про які навіть не здогадувалися, йдучи на державну службу. Вони мусили швидко адаптуватися до нової реальності та вчитися працювати в системі з її обмеженнями.
Андрій Пивоварський зізнався, що швидко зрозумів – він не просто технократ-міністр, а політик: "Це політичне призначення, це політична роль, потрібно бути політиком. А це передбачає спілкування з усіма стейкхолдерами, не лише з законодавчою гілкою влади, а з політикумом взагалі".
Проблемою стала і відсутність ресурсів. "Немає бюджету на папір, щоб просто друкувати. На все Міністерство немає такої статті. Кажу: "А де папір берете?". "Ну, є ж, надруковано". "А це там Укрзалізниця якось передає". "А це те підприємство якось передає".
Кажу: "А чому не можна в бюджет Міністерства це забити?" "Так його не погодять, тому що скажуть, що там збільшили бюджет дуже сильно", – згадує Пивоварський.
Дмитро Шимків розповів про своє зіткнення з бюрократією: "Мій перший указ, який я написав, мені вернули як у школі – червоною ручкою покреслено. Я кажу: "Що ж це таке?". Мені кажуть просту фразу: "Дмитре Анатолійовичу, дивіться, є два варіанти: ми відправляємо і голосуємо так, як ви написали, і воно ніколи не буде виконано, або ми сідаємо і вам пояснюємо, що треба змінити, і тоді воно почне бігти". Шимків додає: "Для мене розуміння, як писати закони, як проходити комітет – це був складний досвід".
Олексій Павленко поділився досвідом, як доводилося протистояти популізму: "У мене з Саакашвілі була відповідна стичка на нацраді. Він каже: 'гільйотина' – красива ж, гільйотина звучить правильно, все! А там що буде? Треба повна дерегуляція... Але є момент: Грузія, зробивши реформу-революцію, так звану 'гільйотину', повністю отримала закритими деякі країни – більшість на півроку, і ключові до року – взагалі всього експорту продуктів харчування".
Повага до державної служби та уроки для майбутнього
Незважаючи на всі проблеми, учасники дискусії наголошують на важливості поваги до державної служби як інституції та необхідності зміни суспільного ставлення до неї.
Він додає: "Можливо, вони не знають комп'ютер, деякі не включали комп'ютера просто, боялися, щоб не поламати його, але вони були носіями знань, вони щось там робили".
Ольга Прохоренко зазначає, що в реформах важливо не відкидати досвід попередників: "У тому попередньому досвіді завжди є багато користі, і треба брати те, що є доречним, враховуючи зовнішні обставини". Вона розділяє реформаторів на три категорії: "Перші – це руйнівники, які мають 'перелопатити' щось. Друга категорія – це креатори, творці, які сіють, які щось створюють. І треті – це ті, що підтримують, поливають, щоб дерева давали плоди".
Дмитро Шимків наголошує на необхідності розуміння процесів державного управління: "Більшість людей, які приходять на державну службу, не читали і не розуміють, що таке бюджет взагалі. Більшість бізнесменів, активістів не знають, навіть люди, які пропонують рішення, не розуміють, що є процес і процедура, в якому існує держава".
Усі учасники згодні, що державним службовцям має надаватися належна оплата праці. "Середній рівень зарплат на державній службі порівняно з комерційним сектором повинен бути не супер менше, а трохи менше, тому що державна служба гарантує, на відміну від комерційної, постійність і стабільність роботи", – пояснює Дмитро Шимків.
Андрій Пивоварський додає: "Коли я про це в 15-му році перший раз публічно на телебаченні сказав, що потрібна ринкова зарплата, ви не розумієте, скільки лайна я наївся від громадянського суспільства".
Культурні зміни та європейський вибір
Учасники дискусії порівнюють українську систему державного управління з європейськими моделями та наголошують на необхідності культурних змін для успішної інтеграції.
Олексій Павленко наводить приклад Польщі: "Польща першим ділом, коли отримала асоціацію з Євросоюзом, знаєте, що зробила? З першого гранту вони відправили 2000 держслужбовців на навчання в єврокомісію і європарламент. Півроку проходили, як працює європейська система – нормативна, законодавча, документарна, правила існування системи".
Андрій Пивоварський зазначає, що в Україні потрібно змінювати культуру ставлення до правил:
Дмитро Шимків підкреслює важливість інституційної пам'яті: "Якщо ви питаєтесь в бізнесі, корпоративному секторі, людина після університету приходить у якусь компанію аналітиком і через безліч щаблів зростає, і десь на піку своєї кар'єри стає незалежним директором. Тут все нормально, у всіх все пропрацьовано, всі розуміють, всі прагнуть, прагнуть зростати, прагнуть зайти в певні компанії, беруть виклики".
Висновок: що варто змінити?
Підсумовуючи дискусію, учасники наголосили на кількох ключових аспектах, які потребують змін для розбудови ефективної системи державного управління:
- Системна підготовка держслужбовців, подібно до того, як це зробила Польща, відправивши 2000 держслужбовців на навчання в ЄС. Потрібно створювати професійну школу державної служби.
- Гідна оплата праці для всіх рівнів державної служби, що дозволить залучати професіоналів та зменшити корупцію. Як зазначив Андрій Пивоварський: "Бабця і дід будуть заробляти таку пенсію тому, що її не буде, якщо не буде нормальних держслужбовців, тому що країною керують не бізнесмени, а держслужбовці".
- Зміна культурного сприйняття – повага до державної служби як важливої та престижної професії. Дмитро Шимків порівнює: "В Америці, якщо ви працювали на державній службі – ви поважна людина, ви віддали частину свого життя державі. Вау, ви супер, це круто, це рольмодел! А в нас, ну, якщо не ганіння, то, ну, типу, гнилими помідорами треба кинути".
- Чіткі правила для бізнесу, де "всі платять податки, а не лише дехто". Олексій Павленко ділиться досвідом: "В Україні можливо працювати правильно, і можливо заробляти, працюючи правильно. І це питання, я вважаю, є наша місійна суть – показувати, що це можливо, і змінювати своїм прикладом бізнес-середовище".
- Розуміння того, що державна служба – це не тільки для досягнення особистих цілей, а й для служіння суспільству. Як зазначив Олексій Павленко: "Україна знаходиться в трансформаційній системі, ми відриваємося від східної моделі і, я сподіваюся, все-таки рухаємося до західних цінностей, західної культури".
- Балансування між відповідальністю та наступництвом в політичній культурі. Андрій Пивоварський наголошує: "В плані розвитку політичної культури у нас не так все погано. Система має інстинкти самозбереження, тому що сьогодні ми, завтра ви – така історія".
Як підсумував Андрій Пивоварський: "Повага до системи означає загальні правила. Одна з європейських цінностей – це повага до держслужби, повага до правил". Цей урок, винесений з періоду кризового управління, залишається актуальним і сьогодні, коли Україна продовжує свій шлях європейської інтеграції та розбудови ефективної держави.
