“Здибанка в норі”: як пройшла перша в історії Ірпеня Pop-up виставка митців
Зародження творчого ком’юніті
Так історично склалося, що Ірпінь заведено вважати осередком творчості та мистецтва Бучанського району. Саме тут розташований легендарний Будинок творчості письменників — місце народження численних літературних та художніх шедеврів.
Звичайно, що цей факт відомий абсолютно кожному нашому мешканцю. Проте чи знали ви, що місто може похизуватися не лише видатними романами та оповідями? В Ірпені також жили й творили такі відомі художники-живописці, як Матвій Донцов, Володимир Сидорук та Борис Піаніда.
Сучасне мистецтво не стоїть на місці. Художники знаходяться в постійних пошуках нових матеріалів, технік, форм та текстур для проявлення свого потенціалу. Багато митців сучасності — самоучки. Крім того, не всім пощастило народитися зі срібною ложкою у роті й мати достатньо коштів для проведення власних виставок та галерей. Тож навіщо творити, якщо роботи залишаються нікому невідомими?
“Я вирішила зібрати у своїй майстерні усіх молодих й немолодих, досвідчених та не дуже митців нашого району, аби вони продемонстрували те, що вміють та отримали фідбек. Ми взагалі не орієнтувалися на роботи, бо мистецтво буває дуже різним. Наш концепт полягає у тому, що ми не обмежували митців взагалі ні в чому”, — розповідає власниця майстерні New Art Studio та співорганізаторка “Здибанки в норі” Ірина Володіна.
Ірина Володіна. Мисткиня, волонтерка та співорганізаторка “Здибанки в норі”
Останні п’ять років усіх роз’єднали: спочатку COVID-19, а потім повномасштабне вторгнення. Тож першочерговою метою заходу було об’єднати митців задля створення нового творчого ком’юніті.
“Я вже рік проживаю у Бучі й за цей час помітила, що в районі не має культурних художніх заходів, під час яких люди без художньої освіти могли б поспілкуватися один з одним та презентувати своє мистецтво. Мені було цього недостатньо, тож, познайомившись з Ірою, ми вирішили самотужки створити такий формат.
Ми багато чого не знаємо про наших митців — хто і що створює. Тому ми захотіли зібрати усіх й побачити хто у нас є і що разом з ними можна робити”, — розповіла кураторка мистецьких заходів та співорганізаторка “Здибанки в норі” Яна Писанко.
Яна Писанко. Кураторка мистецьких заходів та співорганізаторка “Здибанки в норі”
Pop up, Open wall та Artist run space
Організаторки вирішили влаштувати свій захід у стилі Pop up — виставки, яка виникає в неочікуваному місці та триває короткий період часу. Зокрема “Здибанка в норі” тривала протягом 5 годин. Подібний формат дозволяє насичувати короткі зустрічі різноманітними подіями та підбурює відвідувачів до знайомств, адже часу на це не так вже й багато.
Ще однією фішкою став формат Open wall, що з англійської перекладається як “відкрита стіна”. Попередньо зареєструвавшись, людина могла вивісити на стіну галереї одну зі своїх робіт. Виставка проходила під гаслом “Без обмежень та упереджень”, адже витвори не піддавалися оцінкам та цензурі, що дало авторам повну свободу для презентації того, що найкраще характеризує їхню творчість.
Ну і останнім з невідомих висловів на сьогодні буде Artist run space — вільний артпростір яким курує митець. Подібні місцини обходять структуру громадських установ та музеїв, що дозволяє з головою поринути в експерименти та творчі пошуки. Відповідно Artist run space для “Здибанки у норі” стала власна майстерня Ірини Володіної.
“Моє мистецтво — це сублімація та вираження моїх почуттів на полотні або ж будь-яких інших поверхнях. Я творю епоксидною смолою й фарбами. Коли мені боляче — я малюю, а коли мені добре й у мене є сили — я творю епоксидною смолою”, — розповіла про свою діяльність Ірина.
Мисткиня також займається волонтерською діяльністю. Зокрема допомагає Ірпінській 67 окремій механізованій бригаді й забезпечує її усім необхідним: від “тушонки” до РЕБів. Назва заходу народилася саме завдяки волонтерській діяльності жінки. Майстерня знаходиться на цокольному поверсі й не рідко слугує місцем для зустрічі з військовими, які, своєю чергою, лагідно називають її “норою”.
Митці та Мисткині
На Здибанці можна було зустріти безліч робіт виконаних в найрізноманітніших стилях. За кожною з цих картин таїться своя особлива історія її автора.
Пані Маргарита переїхала до Бучі з Харкова через повномасштабне вторгнення. У монохромних картинах художниця запечатує свої спогади та емоції, що допомагає їй повертати спокій та продуктивність. На зустріч жінка принесла картину під назвою “Свобода”. Завдяки абстрактному стилю, кожен зможе побачити у ній щось особисте. Маргарита, зокрема ж, бачить у ній вільного птаха.
Пані Маргарита. Художниця з Бучі
“Своїм кольором, або ж конкретними образами, мої картини викликають реакцію подібну на лимон. Коли людина про нього думає, то одразу відчуває реакцію свого організму. Для мене мистецтво — це доволі цікавий інструмент взаємодії кольору та текстури зі свідомістю.
У творчості мене найбільше захоплює діалог, яки постійно доповнює те, чим я малюю, настрій, зовнішні фактори, або ж навіть світло. Я використовую олійні фарби, тому що вони неначе живі й при певному освітленні виглядають абсолютно по-різному. Це дуже класно і мене це надихає”, — розповідає про свій стиль пані Маргарита.
Картина "Свобода"
Яна Писанко також представила на виставці одну зі своїх рефлексійних робіт під назвою “Занурення та Задзеркалля”. Вона складається із двох композицій: дерев’яних дощок, що лежать на підлозі із незручними запитаннями та ниток із дзеркалом у кінці шляху.
“Запитання, які люди часто задають один одному, не думаючи про те, як ці слова можуть порушувати особисті кордони та ранити. Вони навмисно написані на дощечках, щоб людина, йдучи до дзеркала, перечіплялася через них і фізично, і психологічно.
Нитки ж символізують людей. Ми можемо дивитися на себе в дзеркало, через призму інших людей, їхні стереотипи та очікування. Або ж ми можемо відгорнути їх та дивитися на себе такими, якими ми є”, — розповіла про ідею своєї роботи пані Яна.
На “Здибанку в норі” завітали навіть митці зі столиці. Денні Дрейман називає себе художником для світу та для людей. Займається малюванням скільки себе пам’ятає. Проте, побачивши роботи Кіта Гарінґа — американського художника, що створив за своє 32-х літнє життя 10 тисяч робіт, — Ден замислився: “Що ж означає мистецтво особисто для нього?”.
“Я малюю у стилі Doodle art, Pop art, а також Streeet art. Мені дуже близька хіп-хоп культура, адже я на ній виріс: ходив на брейкданс, малював графіті, слухав відповідну музику. Я люблю яскраві роботи зі змістом, що змушують звичайних людей, не пов’язаних з мистецтвом, віднаходити в них цінність та ідею. Щоб дивлячись на роботу у людини виникав інсайт, після якого вона вже по-іншому дивитиметься на світ”, — поділився своєю мотивацією Денні Дрейман.
Леся Недзельська ще з самого дитинства знала, що стане художницею. А хіба може бути по іншому, коли ростеш в сім’ї де кожен має творчу професію? Здобувши профільну освіту, Леся почала творити у власному стилі, поєднуючи акварель, кулькову ручку та елементи графіки.
“Іноді у мене бувають моменти, коли здається, що варто піти працювати офіціантом. Творчих людей дуже багато, а тих, хто самореалізувався — дуже мало. Є два варіанти: або ти працюєш як комерційний художник й виконуєш забаганки замовника, або ж працюєш на іншій роботі й самовиражаєшся так, як хочеш цього сам. На жаль, у нас в країні поки що не дуже популярне концептуальне мистецтво”, — розповідає пані Леся.
Поспілкувавшись з багатьма художниками, що прийшли на Здибанку, можна зробити висновок, що наразі жити виключно коштом мистецтва практично не можливо, особливо, коли ти тільки розпочинаєш свій творчий шлях. Крім того, матеріали необхідні для самореалізації також вартують немалих грошей.
Аби підтримати своїх колег по цеху Ірина Володіна планує створити митецьку резиденцію у своїй майстерні, аби дати митцям можливість творити не обертаючись на вартість фарб, полотен та зовнішніх обставин.
