"Всього лише 10 хвилин врятували нас від смерті": за що Юрій Ващенко отримав орден "За мужність"
Мріяв стати водієм
Юрій Ващенко народився 1971 року в селі Стоянка Бучанського району. Закінчив ірпінську школу №17, а потім вступив до Професійного технічного училища №26 в Бородянці.
Насправді Юрій ще з самого дитинства мріяв стати водієм, тож усе життя чоловік пов’язав саме з автомобілями. Спочатку водив трактор у радгоспі, а з 1995 року пересів за кермо автівки в “Ірпіньводоканалі”, де й працює по сьогоднішній день.
Війна буває різно
24 лютого чоловік зустрів у квартирі матері, після чого, як завжди, поїхав на роботу. Звістка про війну його не сильно здивувала, адже Юрій вже був знайомий з цим явищем - ще з 1990 року, коли проходив строкову службу в спецвійськах. У той час розпочалася найактивніша фаза конфлікту між Молдовою та невизнаною державою Придністров’я відома як “Придністровська війна”. Однак, після першого вибуху, відношення до ситуації сильно змінилося.
Водій "Ірпіньводоканалу" Юрій Ващенко
“Різниця дуже велика. Там ми просто стояли на кордоні й слідкували за тим, щоб ніхто не провіз зброю в бік України. А тут було страшнувато, звичайно, особливо, коли над “Водоканалом” безперестанку літали винищувачі й кидали ракети. Це було занадто…” — розповів про перший день повномасштабного вторгнення Юрій Ващенко.
Знищення ворожих снайперів та перший бій
У той час на комунальному підприємстві знаходилося всього лише 10 людей — 10 сміливих чоловіків готових боронити власну Батьківщину.
“Ми були як одна міцна сім’я. Як тільки над головою почали літати “Сушки”, ми одразу зібралися й один одному сказали: “Хлопці, ми залишаємося на місці й ніхто нікуди не їде. Хто не хоче, будь ласка, пряма дорога на Київ на евакуацію”. І ті 10 чоловіків – всі залишилися на місці. Спочатку ми перевозили зброю з Романівки, там і побрали автомати. А так, просто стояли “в холосту” і дивилися на літаки, куди прилетить міна”.
Юрій Ващенко (справа) разом зі своїми побратимами
Попри стрімкі темпи наступу, окупаційним військам так і не вдалося дістатися до “Водоканалу”, який знаходиться в самому кінці Ірпеня, неподалік від Романівки. Однак ворог був близько: неподалік від підприємства розташований новозбудований ЖК "Синергія", на даху якого розмістилися російські снайпери.
“Вони намагалися по нас попасти, але, на щастя, всі залишилися живі. Як вийшло їх виявити: сонечко потрапило на лінзу снайперської гвинтівки й ми побачили фіолетовий відблиск. Після чого передали координати ЗСУ і наші хлопці накрили їх там.
ЗСУ знищили останній бронетранспортер за поворотом неподалік від водоканалу, а ми вже тут почали відстрелюватися, тому що окупанти просунулися до Університетської: попереду йшли танки, а за ними піхота”.
Евакуація мирного населення
Підрозділ, до якого належав Юрій, базувався в училищі №19 й займався евакуацією мешканців зі всієї Ірпінської громади. Через роботу ворожої артилерії, у команди залишилося всього дві автівки, якими й вивозили людей.
“Після того, як на Романівці підірвали міст, ми евакуйовували людей по газовій трубі. Пощастило, що вона лягла як раз по річці. Вивозили мешканців за місто, а там на них вже чекали автобуси. Потім поклали дошки, палети й так люди потихенько почали сходитися”.
Чудом залишився живий
Підрахунку врятованих ніхто не вів. Однак, за словами пана Юрія, за період евакуації близько двох-трьох тисяч мешканців категорично відмовилися покидати власні домівки.
На початку березня окупаційним військам вдалося захопити значну частину Ірпеня, проте евакуацію не припиняли до останнього.
“Одного разу ми, разом з бригадою, доїхали до “Ірпінських Липок”. Там були наші дівчата з ITV. Ми попили чай, передали їм хліба і поїхали далі. Буквально через десять хвилин до них зайшли орки, що сиділи у воєнному санаторії. Всього лише 10 хвилин врятували нас від смерті”.
Водій "Ірпіньводоканалу" Юрій Ващенко
Це був не єдиний раз, коли удача прийшла на поміч. Валерій також став очевидцем того, як російські солдати знищили славнозвісний магазин “Каштан”. Саме в той момент чоловік разом із побратимом прямував до блокпоста на “Жирафі”, аби замінити тамтешніх бійців.
“Я кажу побратиму: “Коль, летить ракета. Притормози краще”. Він мене послухав і ракета прямо перед нами влетіла в “Каштан”. Після чого ми різко дали по газах. Я в дзеркало дивлюся, а там ще одна ракета прилітає туди ж”.
Найстрашніша ніч у житті
В кінці березня чоловіка призначили провідником для легіону, що направлявся зачищати Ірпінь. Пан Ващенко переконаний, що саме за цю місію він й був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.
Юрій Ващенко отримав орден "За мужність"
“Це було десь о першій годині ночі. Рація не працювала, тому що орки глушили зв’язок. Я їх провів до Гайдара на виїзді з міста і через ліс вони поїхали на зачистку Ірпеня. Десь о двадцятій хвилині на другу я вже сам йшов через ліс назад. Ніч, нікого не видно, а над головою літають дрони. Для мене це було найстрашніше.
В принципі я тут виріс, тож знаю кожну лазівку та кожне дерево, за яке можна заховатися. Але все одно було страшно”.
