"Страшно перші 15 хвилин, потім попустило": за що Віктор Лопата отримав орден “За мужність”
Дитинство та життєвий шлях
Віктор Лопата народився в місті Березань, Броварського району Київської області. Про своє дитинство розповідає неохоче: батько працював слюсарем на цегельному заводі, тож вихованням хлопчика та його старшої сестри займалися бабуся з дідусем.
Механік КП "Муніципальна варта" ІМР Віктор Лопата
“Я навчався в Березані в сільськогосподарському училищі на тракториста, водія та слюсаря. Закінчивши навчання, працював водієм, але після того, як мене позбавили прав, вирішив влаштуватися на будівництво — керував бульдозером. Після чого був підсобником, а пізніше дослужився до каменяра. Від колег навчився класти плитку та заливати підлогу. Також працював сантехніком та зварювальником”.
У 1988 році чоловік переїхав у Київ, а до Ірпеня переселився аж у 2013 році. Закінчивши роботу над реставрацією монастиря в Чорнобилі, чоловік пішов працювати до муніципальної варти Ірпеня. Можна сказати, що він є одним зі старожилів комунального підприємства, адже на той час йому було всього лише місяць.
"Виїжджаєш з блокпоста і за тобою "насипають" одразу"
“У перший день повномасштабного вторгнення я був разом з дочкою. Тоді ми ховалися у підвалі неподалік від “Жирафа”. Разом з нами були діти, жінки — сиділи як в бомбосховищі. Просидівши там добу, я вирішив повернутися назад до командира муніципальної варти”.
Головним завданням підрозділу, до якого входив пан Віктор, було налагодження зв’язку між блокпостами та евакуація людей.
“Обстріли були скрізь, такого, щоб, як кажуть: “Сіли — перекурили” — не було. Нас обстрілювали скрізь: що на “Каравангалі”, що на “Жирафі”, що на “Романівці”, що на “Водоканалі”. Скрізь. Виїжджаєш з блокпоста і за тобою "насипають" одразу”.
Механік КП "Муніципальна варта" ІМР Віктор Лопата
Також доводилося тримати оборону. Підрозділи змінювали один одного через кожні дві доби. Перший бій на в'їзді до Ірпеня, поблизу ТРЦ “Жираф”, відбувся вранці в неділю, 27 лютого. Це ж було й першим боєм Віктора.
“Дуже страшно було лише перші 15 хвилин, а потім попустило. Але, як би не було, як би у грудях не стукало від адреналіну — страх завжди залишається, він нікуди не зникає. Події були не веселі, я вам так скажу. Але ніхто задню не вмикав, всі стояли до останнього. На щастя, серед нашого підрозділу обійшлося без втрат”, — розповів про свій перший бойовий досвід Віктор Лопата.
Попри це підрозділ ні разу не звернув назад під час евакуації мирного населення та завжди доїжджав до визначеної локації.
“Паніка була у всіх. Переживали за речі, домівки, тварин… Ми займалися евакуацією людей зі всього Ірпеня, були скрізь. Ситуація змінилася тільки коли підірвали міст — тоді ми почали вивозити через Романівку. Найстрашніше було, коли ми натрапили на російські БМП та БТР. Нам дуже пощастило, що вдалося втекти”.
За відстоювання національних інтересів нашої держави Лопату Віктора Івановича було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а також “Орденом Добровольця”, медаллю “За оборону рідної держави”, нагородою “За службу перед містом”, медаллю "Незламним. Російсько-Українська війна".
“Наша група виїжджала на блокпости на бусі. Зазвичай ми ховали його у лісі неподалік від Водоканалу. Одного дня ми до нього прийшли, а він повністю побитий. Ну і я, як сами старший, разом зі ще одним чоловіком, пішов його відновлювати під безперервними обстрілами. Я так думаю, що медаль “За мужність” мені за це й дали”. — розповів Віктор Лопата.
