“Єдине, що може принести мені радість – це перемога”: історія військового з Гостомеля
Перші дні повномасштабного вторгнення
До повномасштабного вторгнення 30-річний доброволець з Гостомеля був мануальним терапевтом. Працюючи кілька років масажистом, Іван пройшов медичні курси з мануальної терапії. У вільний від роботи час чоловік любив займатися спортом. Серед улюблених були бокс і біг. Коли росія почала повномасштабне вторгнення, Іван долучився до лав територіальної оборони Бучі, де жили його батьки.
“24 лютого, коли тільки почалося вторгнення росіян і висадка їхнього десанту в Гостомелі, я пішов набирати у колодязі воду. Дивлюсь на балкони будинку, і при мені відбувається вибух: вибуховою хвилею знесло покрівлю будинку. Працювали міномети. Поки я добіг до підвалу, за мною вже було чутно автоматні черги”, – пригадує Іван.
У той же день він вирішив, що треба рухатися з Гостомеля до Бучі й брати зброю, щоб боронити місто. Він дійшов до військкомату, аби вступити до ЗСУ та долучитися до оборони Бучі, але там нікого не було. Місцеві розповіли, що військкомат евакуювався і всі, хто може, мають брати до рук підручну зброю та виставляти блок пости. На той час всі очікували входження росіян у Бучу й Ірпінь.
"Йшли постійні бої на околицях міста, тому ми з хлопцями просто очікували ворога, озброївшись коктейлями Молотова й мисливськими рушницями. На той час у мене були лише теоретичні знання з володіння зброєю й жодного уявлення про тактику. Коли перша колона була на підступах до району Склозаводська, в нашого бійця влучила перша куля, і він впав мертвим. Нам уже було не до бою. Росіяни за декілька хвилин подавили нас вогнем і змусили покинути позиції. Вони перли, наче зомбі”, – ділиться Іван.
Цілу ніч вони ховалися. 5 березня у двері одного з будинків, де ховалися Іван і його товариші, постукали російські військові. Мешканці кричали: «Тут старі й діти, ми без зброї». Російські військові вигнали всіх із будинку, вишикували, перевірили документи, а потім розбили їхні телефони.
Росіяни дуже швидко зайшли в Бучу й зайняли всі головні вулиці. В одному з будинків був цілий натовп російських військових, у кожному дворі була бронетехніка. На подвір’ї сусідів батьків Івана на вулиці Садовій стояв командний автомобіл. Лише протягом доби місто Буча було окуповане та взято під контроль російськими військовими. Деякі члени територіальної оборони, що були пліч-о-пліч з Іваном на блокпостах, загинули. Іншим вдалося втекти.
За словами добровольця, він пішов боронити місто насамперед за свою сім’ю – маму, сина, дружину й бабусю. Підкреслює, що "саме вони для нього уособлюють Україну".
Добровольчий батальйон і професійне військо
Молодший сержант Іван на позивний "Геркулес" долучився до добровольців у березні 2022 року, одразу після звільнення Київщини. Спочатку проходив курс підготовки добровольців протягом пів року, а згодом підписав контракт на три роки. Але на своє прохання він перевівся в один зі штурмових підрозділів ЗСУ й отримав можливість стати професійним військовим. Так Іван потрапив на один з найважчих напрямків, Бахмутський.
Перед зустріччю з ворогом на полі бою він активно проходив підготовку з тактичної медицини, стрільб і тактики з інструкторами добровольчого формування. Цей досвід, на думку чоловіка, має отримати кожен громадянин України, адже війна може “постукати у двері” в будь-який момент, тому потрібно бути підготовленим.
Чоловік пригадує свій перший бій. Ця історія теж показує, наскільки важливо бути зібраним і готовим до всього:
"Нас тільки закинули, і боєць з іншої бригади показував місцевість, пояснював, звідки росіяни можуть піти. Він показує напрямок і я бачу, як звідти висувається ворожа диверсійно-розвідувальна група. Ми відразу відкрили вогонь, у відповідь по нас запрацював кулемет. Це була перша і найважча для мене сутичка".
Протягом своєї служби Іван встиг взяти участь у звільненні Херсона та у боях на Бахмутському напрямку. Військовий каже: "Найбільше нас стимулює подяка від людей, для яких все це робиться. Це – стимул для військових".
У професійному війську, каже “Геркулес”, усе працює так: є завдання – і його потрібно виконати, бо від цього залежить життя багатьох людей. У такі моменти військові забувають про страх за свої життя і здоров’я.
"Хлопці – великі молодці. Особливо зараз, коли розпочався контрнаступ, вони не лише викладаються на максимум, а й допомагають, якщо у тебе щось не виходить. Працювати в такому колективі – одне задоволення. І ми працюємо майже без відпочинку, бо хочемо якнайшвидше вибити окупантів", – ділиться Іван.
Військовий наголошує, що не можна цю війну просто пересидіти перед телевізором. Або просто задонатити й вважати, що ти тримаєш “економічний фронт”. Якщо людина розуміє, що вміє щось, що наблизить перемогу на полі бою – це треба робити. І починати найшвидше, бо кожен внесок – важливий.
"Єдине, що може принести мені зараз радість – це перемога України, після неї я буду займатися або роботою за фахом, або ж пробувати нові можливості. Адже потрібно навчатися й рухатися вперед", – каже військовослужбовець.
Вдома на Івана чекають син і дружина. Жінка каже: про те, що чоловік став до лав ЗСУ, дізналися не одразу, а за два тижні, коли він поїхав у перше відрядження на Бахмутський напрямок. Проте родина пишається Іваном і підтримує його рішення.
