«Не прагну називатися героєм» –Дід Валентин, який підірвав колону російської техніки на Вокзальній
Зберіг одну гранату, аби не здаватися в полон
Валентин, хоч і не молодий, та називається «Дідом» не через це, а за прізвищем – Дідковський. 27 лютого 2022 року він підірвав бензовоз росіян з-за паркану власного будинку – вистрелив по ньому з РПГ-18 «Муха», яку йому передали військові побратими для захисту. Він волонтерить ще з 2014 року, тож і в перші дні повномасштабного вторгнення підвозив військовим необхідні речі. Ті ж дали йому трофейну зброю – мовляв, під час війни стане в пригоді, а «Дід» уміє нею користуватися.
«Коли я побачив, як росіяни заходять на вулицю Вокзальна, і далі їхали біля школи, десь метрів за 100-150 від мого дому, я схопив з гаража зброю, – розповідає Валентин. – Я заскочив за хатою на причіп, звідки мені було їх видно. Вони в той час уже з боків ішли по тротуару. Чотири БТРи пройшли вперед. Але мені загорілася інша думка – я побачив ззаду бензовоз. І все якось миттєво сталося. Я зрозумів, що якщо я влучу, то колона зупиниться. Я зможу попередити наших хлопців, які стояли на “Жирафі” (торговий центр, – ред.), аби вони за можливості все закінчили».
Так і вийшло. Бензовоз загорівся і перекрив рух для колони російської техніки. Далі Дід кидав одна за одною гранати в окупантів. Каже, що не бачив росіян, але, судячи зі звуків, ті отримали вбивчі поранення.
Після цього окупати почали стріляти туди, де був чоловік. Тож він повзком добрався до гаража і сховався за ним. Звідти вже зміг повідомити координати українським воякам.
«Вони мені сказали відходити. Але на той час уже вийшло так, що орки зайшли через городи. Тобто, я був оточений. Обстріли були дуже страшні. Але я для себе лишив одну гранату. Тому що в полон я не дамся. Сам загину – і дехто загине зі мною», – говорить Дід Валентин.
Те, що Дід Валентин передав координати українським військовим, дало свої плоди – десь за 10 хвилин росіян накрили обстрілом. Чоловік каже, що скоріш за все у БТРів вибухали боєкомплекти, бо частини машин розлетілися на метрів шістдесят. Деякі уламки опинилися й на городі Діда.
А сам дім Валентина був дуже пошкоджений – після обстрілу росіян. З кулеметів знищили фасад, дах і паркан.
«Я розумів, що треба чимось жертвувати, але не пустити їх на Київ».
Саме тоді "Дід" Валентин записав своє знамените відео з нецензурною лайкою про розбиту колону техніки.
Їздив на Схід України до 2021-го
24 лютого Дід Валентин став членом ірпінської тероборони (він зареєстрований в Ірпені, хоч усе життя і прожив у Бучі). Тоді в ТРО чоловікові не видали зброї. Тому він знайшов іншу справу – передавав нашим хлопцям, куди ходять російські військові в районі склозаводу. Там поблизу, каже, в них була база.
Та чоловік жалкує, що таки не отримав зброю й не мав чим добити окупантів після свого влучного пострілу.
Зброєю він навчився користуватися ще під час свого волонтерства з 2014 року. Він ледь не щотижня на власній машині возив допомогу військовим у Луганську та Донецьку області. Ще тоді, на початку АТО, закрив свій бізнес, щоб допомагати військовим.
Інколи під час таких поїздок Валентину доводилося брати до рук зброю під час обстрілів.
«Я постійно був на передку, до 2021 року. Доки біля Соледара не потрапив під сильний обстріл. Машина була розстріляна, я доїхав до будинку в Бучі, заїхав у двір – і мене прямо тут за кермом схопив інсульт. Я більше не зміг їздити. І знаєте, після цієї хвороби я не можу зрозуміти, як у мене вистачило духу все зробити (на Вокзальній, – ред.). Але нічого, зараз я тримаюся й досі в теробороні. І потихеньку робимо ремонт у будинку».
Фото: Незламні.City
Робить ремонт і живе у літньому будинку
З відбудовою будинку допоміг проєкт Бучанської міськради із відновлення вулиці Вокзальної. За бюджетні та благодійні кошти відновили сарай, гараж, утеплили будинок, зробили фасад, повністю перестелили дах, поставили двері, вікна. Та тепер Валентину потрібно робити ремонт усередині.
«На жаль, це все за власні кошти. Щось роблю сам, бо руки вміють, але для деяких робіт треба купляти матеріали та винайняти робітників. Фінансове становище досить складне, тому процес іде важко, сталого доходу немає, підробляю у таксі. Син у мене військовий, допомагає чим може. І коли приїздить, то пораємося вдвох. Поки в будинку немає умов для життя, живу з котом у літньому будиночку. Я звертався до Ірпінської громади, де зареєстрований, але там кажуть, що не можуть нічим допомогти».
Інший виклик для Валентина Дідковського – отримати статус учасника бойових дій. Так він матиме пільги та виплати.
«Але я не прагну називатися героєм. Бо в мене така натура, що я по життю допомагаю людям», – каже «Дід».
