“Наодинці”. У Києві презентують фотовиставку присвячену дружинам загиблих Героїв

Офіційне відкриття: 27 квітня о 15:00 за участі організаторів. Вхід вільний за адресою вулиця Лаврська, 3.

Фотопроєкт ініціювала та реалізувала платформа пам'яті Меморіал. Команда проєкту збирає дані про вбитих у війні цивільних і військових та робить усе, щоб зберегти пам'ять про кожну людину, чиє життя відібрали російські військові.

«Національний музей Голодомору-геноциду збирає свідчення свідків геноцидів українського народу. Персональні історії українських героїв: тих, хто вижив, хто боровся, хто рятував і рятувався сам. Всі вони – наша історія героїзму, яка нині триває і через місію платформи Меморіал», – каже заступниця завідувача експозиційно-виставкового відділу Національного музею Голодомору-геноциду Марина Богуш.

Авторка фотопроєкту: Катерина Москалюк – журналістка та документальна фотографка. До початку повномасштабного російського вторгнення в Україну працювала з вразливими темами. Тепер документує наслідки війни.

«Мій фотопроєкт розповідає історії п’яти жінок із різних міст України, чиї чоловіки-військові загинули на війні. Це історії про кохання та втрату, про ніжність та біль. Жінки розповідали про улюблені місця, де любили проводити час з чоловіком, показували речі, які нагадують їм про коханих та про те, як намагаються жити далі. Мій фотопроєкт про жінок, чиї чоловіки вибрали не своє, а наше з вами життя», – каже Катя.

Роботи Катерини були опубліковані у виданнях GEO, Bloomberg Businessweek, Die Zeit, Bird in Flight, The Ukrainians, Ukraїner, Евакуація.City, Заборона, Куншт, Forbes Україна та інших, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, США, Великобританії, Данії, Японії, Гонконзі, Кіпрі, Вірменії та інших.

«Наодинці» розповідає про долю п'яти жінок, які втратили чоловіків на війні:

• Ксенія Бірюкова із Харкова втратила чоловіка Михайла Мітусова в серпні 2022 року;

• Ангеліна Попсуй із Дніпра втратила чоловіка Олександра Попсуя в жовтні 2022 року;

• Індіра Баранецька з Одеси втратила чоловіка Вячеслава Баранецького у вересні 2022 року;

• Марія Онищенко з Києва втратила чоловіка Андрія Онищенка в липні 2022 року;

• Єва Фіалка зі Львова втратила чоловіка Дмитра Фіалку у вересні 2022 року.

«Я зробила татуювання з датами народження та загибелі мого чоловіка, щоб хоч якось заповнити цю порожнечу», – розповідає Єва зі Львова.

«Його перстень завжди зі мною. Коли виросте наша донька, то передам його їй», – каже Ксенія із Харкова.

«На військовому медальйоні запеклись сліди його крові», – говорить Ангеліна з Дніпра.

«Зробила кулон із його ім’ям, так відчуваю його присутність», – ділиться Марія з Києва.

«Це горнятко пам’ятає тепло його рук та дотик губ», – пригадує Індіра з Одеси.

«Війна відбирає в тисяч українців їхніх близьких. На плечі вдів і вдівців лягають обов'язки, які раніше вони розділяли з партнерами. Наше велике суспільне завдання – навчитися чути та підтримувати людей, які втратили близьких», – каже шеф-редакторка Меморіалу Анастасія Абрамець.

Кожен може допомогти зберегти пам'ять про вбитих:

• розповісти про цивільну жертву;

• розповісти про загиблого військового.

«Український спротив – та риса нашого характеру, що викарбувалась за роки й десятиліття під тиском зовнішніх обставин. Цей виклик завжди був один: коли у 1920-х роках українські землі окупували більшовики, вони поставили собі за мету знищити українство – нашу культуру, наше повсякдення, спосіб життя, мислення, – нас самих.

Ми мали стати частиною їхньої системи. На кону було саме існування українців, тож, безумовно, ми чинили спротив. У 1930-х тисячі жінок і чоловіків, спільно й поодинці, зі зброєю або тим, що могло стати зброєю у руках, всіляко протистояли ворогу.

На жаль, Голодомор 1932–33 років, геноцид, який унеможливив фізичне виживання мільйонів, зміг придушити український спротив. Але не його ідею. Сьогодні вона знову актуальна і важлива. Той самий ворог – росія. І український спротив триває», – розмірковує Марина Богуш, заступниця завідувача експозиційно-виставкового відділу Національного музею Голодомору-геноциду