Материнство без прикрас. Інна БЄЛЄНЬ— про пологи, вагу й страх народжувати під час війни

У проєкті «Кейс» з Ксенією Щербач Інна — тепер уже Яловенко — відверто розповіла про знайомство з чоловіком, заробітки, набрані під час вагітності 30 кілограмів і найважче рішення: народжувати й лишатися в Харкові попри щоденні обстріли.

«Холостяк» — це був великий переворот

Сама Інна відмовляється називати участь у реаліті соціальним експериментом. Для неї це радше поворотна точка, яка змінила все.

«Експериментом це точно не назву. Я б навіть сказала, що це був такий великий переворот у житті. Це було про те, що все можливо — і кохання, і класна сім'я, і нові можливості в кар'єрі. Ти ніколи не знаєш, де зустрінеш свою людину. Тому це одна велика класна можливість і крутий досвід».

Парадоксально, але найбільший подарунок від шоу вона отримала опосередковано: саме через «Холостяк» майбутній чоловік звернув на неї увагу, а проєкт повернув її з Німеччини в Україну.

«Через те, що я там знялась, я зараз дружина найкращого чоловіка. Я поборола оце вічне хочеться завжди бути ідеальною. Почала виставляти неідеальні сторіс, без макіяжу виходити в інтернет, не боятись, що скажуть інші. Проєкт "Холостяк" дав мені нову мене».

Ім'я Олександра Терена сьогодні не викликає болю — лише вдячність. Після пологів він написав їй теплі вітання, і всі емоційні гойдалки давно позаду.

«Тебе викинуло в інше життя»

Ілюзію, що життя переможниці — суцільна казка, Інна руйнує одразу. Найважчою виявилася сама трансформація. До проєкту вона мала близько 300 підписників і взагалі не вела Instagram, а прокинулася — і побачила майже сто тисяч.

«Тобі повертають телефон, і ти взагалі в іншій реальності. Я, напевно, з лісу вийшла, в Німеччині жила. Прокидаюсь, а в мене вже сто тисяч підписників. Я така: що з вами робити, як це вести? Я не знала нічого — ні про сторіс, ні про шрифти. Я була в шоці, чесно».

Головний мінус популярності, за словами Інни, у тому, що будь-яке слово можуть подати «під іншим соусом». Особливо болючою є тема безпеки.

«Твої слова розберуть на молекули, а потім подадуть під іншим соусом — і все, ти вже враг народа. Коли справа стосується безпеки, тут я дуже обережна. У нас є культ блогера в країні — надивляться, як хтось на балкон іде записувати обстріли заради переглядів. Ні в якому разі. Не дай Бог хтось повториться, і потім мені з цим жити».

При цьому саме чесність — її головний принцип. Інна свідомо показує розтяжки, зайву вагу й безлад удома, щоб зруйнувати ідеальну картинку.

«Я сама з тих дівчат, яка надивилась ідеальної картинки, вийшла з пологового й така: у сенсі, я не худа? Дівчата виставляють: якщо ви щось не встигаєте, то ви не замотивовані. А в мене тут дитина, тут срач у домі. Я показую ту картинку, що не все так, як в інтернеті. І дівчата пишуть такий фідбек, що я просто не можу по-іншому».

Гроші, бізнес і сімейний бюджет

Історія Інни не схожа на класичний шлях блогера. На проєкт вона зайшла вже реалізованою жінкою — з нерухомістю в Харкові, акціями, депозитами. Успадкована від батьків-підприємців фінансова жилка дала змогу конвертувати підписників у бізнес.

«Мені впала така можливість, підписники є. Треба бути дурою, щоб цим не скористатись. Блог і ведення Instagram приносять мені найбільший дохід. Але це активний дохід — щойно перестану працювати, воно заглохне. Тому треба будувати пасивний дохід».

За її словами, у середньому Instagram приносить від п'яти тисяч доларів на місяць, а найдорожча реклама одразу після «Холостяка» сягала близько трьох тисяч доларів.

Тему сімейного бюджету Інна переосмислила під впливом війни. Якщо колись вона орієнтувалася на те, скільки чоловік на неї витрачає, то тепер критерії кардинально інші.

«У першому шлюбі мені треба було, щоб чоловік купував мені Saint Laurent, Louboutin. А коли я планувала сім'ю, сказала, що мені потрібен люблячий чоловік і класний тато. Гарний заробіток був десь на восьмому місці. У нашій родині заробляю більше я, але чоловік віддасть останню копійку. Реалії війни змінили моє ставлення: якщо я стану хворою — він від мене не піде, бо любить. А коли сумочки й машини, то такі шлюби розходяться».

Кохання, яке було під боком

Найзворушливіша частина історії — знайомство з чоловіком. Виявилося, шукати кохання по всій країні не було потреби: Ваня вчився з Інною в одному класі.

«У першому класі на лінійці він мені сподобався. Ми були разом до п'ятого класу. Потім я міняла школи, а за пів року до випускного повернулась. На випускному йшли за ручку, щоб ніхто не бачив. Але не вистачило поштовху — і наші дороги розійшлись».

Знову вони зустрілися вже після проєкту, і далі був місяці зустрічей у форматі суто дружби — що спантеличувало саму Інну.

«Він мене возив у кіно, привозив додому — і все, пока. Я така: чого ти стільки часу мене навіть не цілував? А він: бо я був налаштований серйозно. Переспати, поцілуватись — це не показує мої наміри. Перший поцілунок був такий, що я не стрималась і на нього залізла. Тримайте мене всі».

Головне, що дає їй Ваня, — це відчуття, якого критично бракує під час війни.

«Мені зараз не вистачає стабільності й базової безпеки, а з Ванею я реально відчуваю безпеку. Немає цих гойдалок, коли ти ще підліток і хочеться драми. Він дає стабільність і класні стосунки з перспективою на довгі роки».

Вагітність, вага і прийняття себе

Вагітність настала швидше, ніж пара планувала, — з першої спроби. За вагітність Інна набрала майже 30 кілограмів, попри те, що їла мало через постійну нудоту.

«Накрило вже пізніше, коли виходиш з пологового, а в тебе така вага, що ти в житті її не бачила. Дитини вже немає, і не на що ти скинеш це все. Секрету немає, дівчата: ви набираєте вагу, бо винашуєте ціле нове життя. Дев'ять місяців організм винашував дитину — і дев'ять місяців потрібно, щоб відновитися».

Головну ідею вона формулює так: пропрацьованість — це не про те, щоб махнути на себе рукою.

«Чогось усі думають, коли ти пропрацьований, ти можеш вийти як свиня на вулицю — і тобі ок. Ні, прийняття себе не про це. Мені комфортно, але я не хочу бачити себе в шортах з целюлітом, бо це моя адекватна оцінка. Людям заходить, бо вони розуміють, що так люди й живуть. А коли мама виходить ідеальна в кадрі, вона забуває показати, що на задньому плані няні чи прибиральниці».

Партнерські пологи стали спільним рішенням, і саме підтримка чоловіка допомогла Інні дійти до кінця. Через високу температуру перші три доби після пологів вона майже не пам'ятає — і доньку доглядав Ваня.

«Я відкривала очі, бачила, що Ваня качає доцю, і знову вирубалась. Він міняв підгузник, показав, як правильно тримати. Я зрозуміла, що вибрала найкращого тата. Якби Ваня не сказав "ти впораєшся", я б психанула й не факт, що впоралась сама».

Найважче в материнстві, за її словами, — витримувати дитячий плач і не звинувачувати себе.

«Дитина буде кричати: коліки, газики. Крик — це спосіб комунікації немовляти. Але я сприймала, що це я щось не так роблю. Цей образ відмінниці. Потім рівень тривоги спав, бо я зрозуміла: вона перекричить, ти допоможеш. Я мама впевнена, роблю, як вважаю за потрібне. Я краще знаю, як моїй дитині буде».

Попри токсикоз, нерви й болючі пологи, Інна вже мріє про другу дитину й велику сім'ю.

«Я відчуваю, що я безвідповідальна людина»

Найгостріша тема розмови — рішення народжувати й лишатися в прифронтовому Харкові. Тут відвертість Інни доходить до сліз.

«Прифронтові міста — Суми, Запоріжжя, Дніпро, Харків — кожен день кошмарять. Дуже складно там жити, особливо коли ви з дітками. Але не можуть усі виїхати: у когось немає грошей, у когось чоловік на фронті поруч. Ти живеш з надією, що пролетить. Я обожнюю своє місто».

Вагу цього щоденного вибору Інна відчуває фізично. Вона зізнається, що питання відповідальності «жре» її зсередини.

«Дуже страшно народжувати, коли війна. Але війна може бути все життя, а хочеться бути мамою. Летіли ракети, я чула свист — і просто розумію, що на мене падає Ваня, поруч лежить Кіра, і він закриває нас собою. Я підтримую людей, які не наражають майбутніх дітей на таке. Але розумію й тих мам, які народжують у такий час. Не скажу, що правильно».

Виїзд за кордон вона теж не вважає простим рішенням — насамперед через ризик для сім'ї.

«Багато мам пишуть: як можна наражати дитину, виїжджайте. Але за статистикою, якщо ми вийдемо, дитина ростиме без батька, а ймовірність, що шлюб розпадеться, — 90 відсотків. Я сподіваюсь і молюсь, що це скоро закінчиться і можна буде спокійно жити тут, не плачучи через те, що десь загинула дитина».

Своє щасливе майбутнє через десятиліття Інна бачить простим: особняк у мирній Харківській області, уся сім'я разом, усі живі.

Секрети успіху Галицької діви — особисте життя і популярність у TikTok