Ніколь Кідман стає доулою смерті, як втрата матері змінила її погляд на відхід із життя
Незламні.City
16 квітня 14:01
X-files
Голлівудська акторка Ніколь Кідман проходить навчання, аби стати доулою смерті — фахівцем, який підтримує людину в останні години її життя. Поштовхом стала особиста трагедія: у 2024 році на 85-му році життя померла її мати Джанель Енн, і акторка усвідомила, що близькі не завжди можуть бути поруч із рідною людиною в найважчий момент.
Про це пише The Guardian.
Кідман не приховує, що рішення далося непросто, але воно виросло з живого болю, а не з абстрактних роздумів. За її словами, в останні дні мати залишалася сама — робота, зобов'язання та відстань не дозволили родині повноцінно бути поруч. Саме тоді акторка по-справжньому усвідомила, наскільки важливою є присутність поруч із вмираючою людиною — тиха, ненав'язлива, але дієва.
«Це може звучати трохи дивно», — визнає Кідман, однак додає, що прагне «надавати розраду й турботу» людям наприкінці їхнього шляху. За її словами, йдеться не про втручання, а про те, щоб хтось просто був поруч — забезпечуючи спокій і підтримку тоді, коли рідні фізично не можуть цього зробити.
Голлівуд відкриває для себе нову професію
Кідман — не єдина в кіноіндустрії, хто звернувся до цієї практики. Режисерка Хлоя Чжао також проходила подібне навчання. Її мотивація дещо інша — власний страх смерті та прагнення навчитися ставитися до неї інакше, без жаху й заперечення.
Паралельно тема доул смерті входить у масову культуру: нещодавно цю професію було зображено в одному з епізодів популярного серіалу «Пітт», що стало черговим свідченням зростаючого суспільного інтересу до того, як люди зустрічають кінець життя.
Хто такі доули смерті
Доула смерті, або доула кінця життя, — це немедичний фахівець, який супроводжує людину в процесі вмирання та підтримує її близьких. Головна ідея цієї практики полягає в тому, щоб сприймати смерть не як катастрофу, а як природну й важливу частину людського досвіду.
Доули не замінюють лікарів чи медсестер хоспісів — вони працюють поруч із медичним персоналом, але зосереджуються на іншому: на психологічному стані людини, її соціальних зв'язках та духовних потребах. Вони не ставлять діагнозів і не призначають лікування, натомість створюють безпечний і спокійний простір — для вмираючого і для тих, хто його любить.
Чимало людей, які обирають цей шлях, кажуть, що рушійна сила для них одна: переконатися, що ніхто не зустрічає смерть наодинці.
