Поплавський — бізнесмен, політик, співак та ректор в одній особі
Після 30 років керівництва Київським національним університетом культури і мистецтв він залишив посаду президента, завершивши цілу епоху. Але хто такий Поплавський насправді — і чому його феномен досі викликає суперечки?
Від шахти до культури — несподіваний старт
28 листопада 1949 року в селі Мечиславка на Кіровоградщині народився хлопчик, якому судилося стати одним з найвпізнаваніших обличь української естради. Михайло Поплавський виріс у родині простих колгоспників, допомагав батькам у господарстві й мріяв про щось більше, ніж сільське життя.
Після школи доля закинула його на Донбас. У 1967-1968 роках навчався в ПТУ в Горлівці, здобув професію машиніста електровоза і пішов працювати на шахту №6 у Кіровському. Важка фізична праця, темні забої, пил у легенях — типовий шлях радянського робітника. Але Михайло вже тоді відчував, що його покликання — в іншому.
Михайло Поплавський у 1968 році
Після служби в армії він повернувся не на шахту, а в культуру. У 1971-1975 роках працював директором сільських будинків культури на Кіровоградщині. Саме тоді зрозумів: організація дозвілля, робота з людьми, мистецтво — це те, що його справді захоплює.
Академічний зліт — від студента до ректора
У 1975 році Поплавський вступив до Київського державного інституту культури. Енергійний, амбіційний, він швидко став лідером — очолював профком, активно займався громадською діяльністю. Після випуску в 1979-му працював заступником директора Республіканського будинку народної творчості УРСР, а паралельно продовжував навчання.
Кар'єрний ривок відбувся у 1990 році, коли він захистив докторську дисертацію "Соціально-педагогічні основи організації дозвілля учнівської молоді" в Ленінградській Академії культури. Доктор педагогічних наук, професор — у 41 рік. Для людини з шахтарським минулим це був неймовірний злет.
А найголовніше сталося в 1993-му. Михайло Поплавський став ректором Київського національного університету культури і мистецтв і залишався на цій посаді аж до 2015 року. Під його керівництвом скромний інститут перетворився на один з найвпливовіших закладів країни в галузі культури та шоу-бізнесу. Він відкрив факультети менеджменту шоу-бізнесу, тележурналістики, туризму. Написав понад 20 підручників, серед яких "Менеджер культури", "Азбука паблік-рілейшенз" і "Шоу-бізнес: теорія, історія, практика".
Його найвідоміший освітній проєкт — телеконкурс "Крок до зірок", де дебютували десятки зірок української естради. З 2021 року Поплавський обіймав посаду президента КНУКіМ, але в лютому 2026-го його контракт завершився. На посаду виконувача обов'язків призначили Ігоря Комарніцького — закон забороняє третій термін для одного керівника.
"Юний орел" і слава — прорив у музиці
Паралельно з академічною кар'єрою Поплавський розвивав музичну. Справжній прорив стався в середині 1990-х, коли вийшов його хіт "Юний орел". Кліп у стилі фольклорного шоу, емоційна манера виконання, борода і харизма — все це зробило Поплавського зіркою.
Альбоми "Кропива" (2001) і "З добром до людей" (2012) принесли йому всеукраїнську популярність. Пісні "Сало", "Батько", "Приречений на любов" стали хітами, які досі звучать на весіллях і корпоративах. Його стиль — поєднання українського фольку, попу та патріотизму — апелював до національної ментальності.
Критик Ірина Долженкова зазначала: "Поплавський інтуїтивно апелює до прадавніх рис української ментальності". А Тамара Гундорова іронізувала: "Майстер стереотипів — вареники, сало, борщ, — але саме це робить його близьким народу".
Поплавський продюсував телешоу "Шеф-кухар країни", "Наша пісня", проводив концерти "Мамо, вічна і кохана" та марафон "Пісня об'єднує нас". Він кілька разів оголошував "прощальні" тури — у 2006, 2010, 2013, 2019, 2021 роках, — але знову повертався на сцену. Знімався в кіно: роль Вуяхевича в "Чорній раді" (2000) та міністра в "Великих Вуйках" (2019).
Бізнес і політика — не тільки пісні
Поплавський не обмежувався культурою. Він створив бізнес-імперію: мережу ресторанів "Батьківська хата", еко-крамнички "Поплавок", кав'ярні "Star кава". Його бізнес пов'язаний з агрокультурою та гастрономією — відображення сільських коренів.
У політиці він був членом Аграрної партії України, народним депутатом IV, VII та VIII скликань Верховної Ради. У 2002-2006 роках працював заступником голови Комітету з питань культури і духовності. Балотувався на виборах у 1998, 2012, 2014 та 2019 роках.
У 2004 році став президентом міжнародної організації "Об'єднання українців світу". Його політична діяльність включала підтримку аграрного сектору та культурних ініціатив, але також супроводжувалася скандалами. Найгучніший — голосування за "диктаторські закони" 16 січня 2014 року, які він пізніше публічно засудив.
Скандали та критика — темна сторона слави
Поплавський — майстер самопіару. Його акаунти в TikTok та Instagram мають сотні тисяч підписників, де він ділиться кліпами, рецептами та мотиваційними відео. Але публічність приносить і критику.
У 2020 році спалахнув скандал із сексизмом — Уляна Супрун публічно розкритикувала його за відверті кліпи. Інші контроверсії: корупційні схеми з приватним КУКом (заробіток понад 20 мільйонів гривень на рік), земельні афери в Києві (2005), скандал на Дні відкритих дверей (2023).
Його критикували за "несмак" (Ганна Герман) і стереотипи про Україну. Але попри все Поплавський зберігає популярність. Журналіст Олег Супруненко хвалить його за "сім П": професіоналізм, патріотизм, працьовитість.
Під час війни — концерти для ЗСУ
Попри повномасштабну війну, Поплавський продовжує активну діяльність. Гастролює з патріотичними програмами, бере участь у фестивалях, записує відео для підтримки морального духу українців. У 2023 році виступав на міжнародних заходах, а в 2024-му отримав визнання за внесок у культуру.
Його університет адаптувався до онлайн-навчання, а сам Поплавський донатить на ЗСУ. Він вірить у силу пісні як інструмент національної ідентичності: "Я вірю в українську пісню. Це не минуле — це наше майбутнє".
Сьогодні Михайло Поплавський фокусується на менторстві, плануючи нові концерти та інтеграцію шоу-бізнесу з освітою. Він вірить, що фольк не повинен бути ностальгією — він має бути силою. "Коли я бачу, як світ реагує на українську пісню — я знаю, ми не марно це робимо".
