Даша Романець про "Холостяк 14": "Це була робота, а не пошук кохання"
В Інтерв’ю на каналі D1, дівчина заповнила анкету без особливого ентузіазму. Не вивчала проєкт, не мріяла про участь. Просто вирішила — а чому б і ні? Коли не віриш у щось дуже сильно, воно часто і виходить.
Після анкети попросили надіслати відео без макіяжу. Живе, природне, де треба розповісти про свої стосунки. Потім — дзвінок і терміновий виклик на кастинг у Київ. Перенести дату? Неможливо. Все дуже чітко й серйозно.
Рідні дізналися пізніше. Даша виставила в сторіз опитування: "Заповнювати чи ні?" Для неї це був фан. А коли повідомили, що вона в проєкті, сім'я сказала: "Класно, молодець". Тато не зрозумів: "Що за проєкт? Куди ти йдеш?"
Життя без зв'язку
Перше, що забрали — телефони та документи. Навіть зарядки залишати заборонялося. Дівчата не могли взяти зарядки для плойок. Книжки теж під забороною.
Чому книжки не можна? Щоб учасниці зосередилися на спілкуванні між собою та з Холостяком. Щоб усе відбувалося по-справжньому. Коли є зв'язок із зовнішнім світом, можна відсторонитися. А тут — ні.
Будильник став предметом першої необхідності. Він був у списку обов'язкових речей. Даша не купила, бо не повірила. А потім довелося сестрі бігати по всьому Києву, шукаючи той самий китайський будильник на батарейках.
Без нього неможливо існувати. Відчуття, наче в казино — немає світла, немає часу, нічого не відбувається. Просто плинеш у невідомості.
Будинок, який не був казкою
Глядачі бачили красивий будинок, схожий на замок. Але всередині — постійний безлад. Купа камер, техніки, дівчата носяться коридорами. Ніхто особливо не прибирає за собою.
Учасниці постійно сварилися через їжу на кухні. Виділяли добові, іноді вивозили в супермаркет. Але готувати не було часу. Якщо хтось їде за продуктами, інші в цей момент знімаються.
Даша їздила в супермаркет із величезним списком від руки. Хтось не їсть м'ясо, комусь певний сир. Дівчата між собою сварилися: не ті продукти, багато грошей витрачено. У холодильниках — хаос. Постійні претензії, хто чиє з'їв.
Найщасливіші моменти? Коли вставала о п'ятій ранку, спускалася на кухню, готувала сніданок. Сиділа на балконі під звуки дощу. Навколо нікого немає, нікому нічого не винна.
Зйомки: коли сон — розкіш
Спали по дві-три години. Потім треба заходити в кадр, фарбуватися, бути гарною. Коли виснажений, краще поспати, ніж бігати від вибухів.
Вночі могли будити на зйомку. Постійний балаган: хтось їсть, хтось п'є каву, хтось фарбується. Світла розставляють, знімальна група бігає. Жодної секунди спокою.
Синхрони — найгірше. Пишуться годину, дві. Не всі актори, не всі знають, що сказати. Іноді синхрони записували не одразу після зйомки, а через тиждень. Треба в пам'яті відновлювати події.
Збирають по черзі, кожна пише індивідуально. Не можна піти спати чи їсти, поки не зайдеш у кадр. А коли зайдеш — невідомо.
Проєкт знімався під час війни. Для Даші з Дніпра вибухи — буденність. Вона спокійно реагувала. Коли будили під час тривоги, казала: "Дайте поспати, будь ласка".
Дівчатам із Хмельницького, які рідше чують вибухи, було важче. Вони лякалися, бігали на перший поверх. Але коли ти виснажений після двох годин сну, краще поспати.
Стосунки з Тарасом
Конекту не було. Постійно брала в нього інтерв'ю, як зараз. "Привіт, Тарас, то-то, то-то". Діалог не складався. Даша питала: "Запитай у мене щось. Тобі взагалі цікаво про мене дізнатися?"
Відчувала: немає того, що буває на справжніх побаченнях. Коли чоловік дивиться і видно — ти йому подобаєшся. Тут такого не було. Всі казали: "Він так на тебе дивиться". А вона: "На всіх так дивиться".
Особливої нотки від нього не відчувала. Коли він був у батьків, здавалося — атмосфера нормальна, крінжу немає. Але потім відправили додому. Несподівано.
Люди писали: любиш Дніпро більше за Тараса. Так, це Дніпро. Два місяці без зв'язку з сім'єю, без світу. Потім приїжджаєш додому — вперше бачиш вулиці, родину. Це щастя. А Тараса і так бачу.
Не будувалися романтичні стосунки. Далі треба було цілуватися, тілесні зв'язки. Принципово не хотілося. Не проговорювала це вголос, але внутрішньо відчувала.
Це не її чоловік. На всю країну з ним цілуватися — некомфортно. Розуміли та Тарас, і знімальна група: далі цього не витягнеш. А аудиторії це потрібно.
Дружба з конкуренткою
Подругу знайти легше, ніж у реальному житті. В стресових умовах проявляються людські якості. Хтось допомагає, хтось ображається, хтось робить гірше.
Можете посваритися в кадрі. А потім ця дівчина дає тобі ліки чи допомагає. Починаєш дивитися на неї з іншого боку. За кадром усі природніше поводилися.
Сварилися через те, що в кадр заходять: "Добрий день, Тарас". Багатьох це обурювало. Даша говорила Тарасу: стосунки з дівчатами будуються круче, ніж із тобою. З ними живу, сплю, ділю гроші, лікуюся.
Подружилася під кінець, коли залишилося п'ятеро. Повернулися з Карпат, зрозуміли: якщо не допоможемо одна одній, ніхто не допоможе. Умови були жорсткі.
Несправедливість проєкту
Дівчата живуть у стресі, їх випробовують конкурсами. А головний герой просто живе своє життя, приїжджає на проєкт як на роботу. Щоб нормально сприймати, Даша думала: це робочий день, він колись закінчиться.
Тарас дивувався безладу в кімнаті. А учасниці кожен тиждень збирають речі, шафи немає. Сукня висіла на світильнику, бо її пропарили перед побаченням.
Несправедливість: Тарас — зірка, а решта — не люди? Було б справедливо, якби він так само жив відокремлений від суспільства. Так само переживав емоції, закохувався. А не просто ходив у бари, їздив на іншу роботу, спав удома, їв класну їжу.
Перші секунди — шок. Не отримати троянду завжди принизливо. Потім ейфорія: на свободі! Телефон, можна всім подзвонити. Перший тиждень-два — екстаз, щасливе життя.
Потім відкат. Не можна виходити в соцмережі, чекали певного часу. Повернулася в реальне життя, а в людей щось відбулося. Хтось народив, вийшов заміж. Весільний сезон пройшов повз.
Важко, коли випуски почали виходити. Бачиш певний монтаж. Знаєш, як усе було за кадром та в кадрі. А люди реагують на кінцевий продукт. Не можеш вийти в сторіс і сказати правду — заборонено.
Хейт та підтримка
Підтримка з'явилася десь із середини проєкта. Коли випила з Тарасом у Карпатах. До цього дуже хейтили. Відсоток підтримки був маленький.
Базово була негативним героєм. Герой, через якого розкривалися інші. У драматургії завжди є антигерой. Даша була з темної сторони для глядача.
Після серії з татом усе змінилося. Особливо після інтерв'ю Тараса. Люди, які ненавиділи ту серію, почали вибачатися: "Переоцінюємо".
Нові стосунки
Не в стосунках. У Дніпрі важко їх шукати — місто закрите, хлопці пафосні. Хоче надзвичайне побачення без камер, без макіяжу. Класне, живе, органічне. Де можна просто пізнавати людину.
Знайомитись важко. Через сайти знайомства — якось не те. Сидить, листає, переписується, видаляє, знову заповнює. Постійний процес. Чоловіки не йдуть на контакт, дівчат більше стало.
Після проєкту писали, але стрьомні. З усієї України, різні. Були прикольні, багато військових. Але це онлайн-спілкування. Вогник у сторіс — несерйозно. Серйозних кроків ніхто не робив.
Хоче створити сім'ю. До цього притримується, як проговорювала на проєкті. Може, не станеться. Але якби знали, що станеться в житті, було б набагато сумніше.
