Юрій Луценко — про дитинство в Рівному, тюрму та слова кохання, які не говорив
Інтерв'ю записав Слава Дьомін.
Між комуністичними ідеалами та українською ідентичністю
Юрій Луценко народився 1964 року в Рівному. Його батьки — вихідці з Чернігівської області. Батько пройшов шлях від інженера до партійного керівника, мама працювала ветеринаром.
«Батько партійний керівник, але вдома — весільна фотка обох у вишиванках. Рідна українська мова, хоча батько був 100-відсотковим комуністом. Він наполіг, щоб я навчався в українській школі: "Російську ти будеш знати по телевізору, але вчитися будеш на нашій"», — згадує Луценко.
«Будь достойним» — виховання без ніжних слів
«Батько завжди зранку казав: "Будь достойним". Я з дитинства привчений знати, що на тебе дивляться люди і твоя поведінка має не зганьбити сім'ю», — розповідає політик.
Ніжності в родині було небагато.
«У нас не було прийнято говорити "я тебе люблю". Ніжні слова — тільки на день народження. Але це була внутрішня підтримка один одного, розуміння», — пояснює Луценко.
Одним із найбільших комплексів молодого Юрія був дефект мовлення. «Це було моїм комплексом довго — десь аж до закінчення інституту. Знаючи, що в тебе немає зовнішності, яка вбиває з першого погляду, я брав книжками, розумом, відкритістю, гумором», — каже він.
Знайомство з майбутньою дружиною
У Львівській політехніці Юрій познайомився з Іриною. Це сталося після армії, коли вони випадково зустрілися в гуртожитку.
2012 року Юрія Луценка засудили і посадили у в'язницю. Він пам'ятає першу ніч у камері 9 квадратних метрів із трьома іншими в'язнями.
«Коли засипав, думав, що тепер я на одній площині із тим, хто вбив чотирьох міліціонерів. Посадити міністра внутрішніх справ за те, що він нібито незаконно святкував День міліції поруч з убивцею міліціонерів — м'яко кажучи, неадекватно», — розповідає він.
У тюрмі в нього ніколи не було привілеїв. «Через півроку в нас були дуже братські стосунки. Червоні (ментовські камери) не так страшно, як у Верховній Раді. Там бандити не маскуються», — жартує політик.
Онкологія, діабет та життя з хворобою
У Луценка була онкологія підшлункової залози — видалили дві третини органу. Відповідно, з'явився діабет. Тепер він постійно носить зонд, який показує рівень цукру.
«На війні я жартував: "Я недоторканий". З 40 снарядів на день на село — теорія ймовірності говорить, що мені можна не ховатися. Я не боюся випадкової смерті», — каже він.
Одним із найважчих випробувань стався 2019 року — у дружини Ірини стався інсульт. Вона тоді була депутаткою Верховної Ради.
«Що було в голові? Злість на себе за те, що моя політична активність втягує в цю чорну воронку ще одну людину. Я зрозумів, що ми зробили величезну помилку, коли я погодився, щоб вона стала депутатом», — зізнається Луценко.
Ірина склала депутатський мандат добровільно.
Син на війні, інвалід, який пішов воювати
Старший син Олександр у 10-му класі переніс операцію з видалення щитовидної залози — рак. Але 2014 року він сказав батькам: «Я прийняв рішення йти на війну».
Молодший син зараз воює як пілот БПЛА — пройшов Покровськ, Херсон, Вовчанськ, зараз на Сумщині.
«Діти Луценка не плачуть»
«Плакати — це розпач. Коли я нічого не можу зробити. А коли я кричу — я вимагаю, наполягаю, пробиваю своє, не здамся. У мене може бути сльоза, особливо через війну. Але плакати струмком — ні», — пояснює Луценко.
Він переконаний: якщо в граничній ситуації в тебе пішли сльози — ти програв.
Луценко зізнається, що не часто говорить дружині та дітям «я тебе люблю».
«Коли мені читали вирок у тюрмі, я передавав дружині томик Ліни Костенко із закладкою — це було моє ніжне послання. Так ми годину передавали один одному книжку», — згадує політик.
За що він вдячний Ірині? «За те, що я живий, за те, що я такий, хто я є. Вона рятувала мене від смерті. Все, чим я є, — я завдячую їй».
Скандали в МВС: піар чи необхідність?
«Я ніколи не старався бути скандальним. Скандал був неминучим, якщо ти хочеш змінити ставлення людей, які вважали себе над законом», — пояснює він.
Приклад? Ринату Ахметову довелося заїхати з БТР під час обшуку. Або історія з міліцейськими табличками: «Я випустив по 100 000 таких табличок і розвішував на "Запорожці", щоб усі зрозуміли — це не блатні».
Зараз основний дохід родини — невеликий бізнес дружини (офісний центр) і допомога старшого сина, який працює в IT. «Процентів на 60–70 він забезпечує», — зізнається Юрій.
Для комфортного життя йому потрібно близько 2000 доларів на місяць.
Віра в Бога і відсутність долі
«Для мене Бог — це внутрішні моральні цінності, які людина ставить перед собою як коридор», — філософствує він.
При цьому політик категоричний: «Ніякої долі не існує. Людина вільна. Тільки від неї залежить, створити собі коридор чи ні. Людина сама себе творить».
Яка життєва мета? «Залишатися вільним і заражати цим усіх навколо». Що скаже собі через два роки? «Ми вистояли».
