Лауреат премії без житла, драматична історія Олега Стефана
Чому лауреат національної премії 25 років жив без власного житла, як війна впливає на українську культуру і що означає справжня національна ідея — в ексклюзивному інтерв'ю на каналі Говорить Суханов.
Лауреат премії без даху над головою
Олег Стефан не приховує — до 50 років він не мав власного житла.
Для Стефана це не просто житло, а символ.
«Якби я хотів мати машину, я би її мав. Якби хотів маєток на 200 квадратів — теж би мав», — пояснює актор свій вибір.
Як війна змінила український театр
Стефан переконаний: повномасштабна війна, попри весь жах, дала потужний поштовх розвитку українського театру.
«Є попит до нього не тільки всередині країни — відкрилися очі у багатьох європейських культур на те, що ми взагалі існували», — зазначає майстер.
За його словами, світ почав слухати не лише сучасну українську музику, а й класику — Сільвестрова, бароковий спадок. «Країна почала відкриватися для світу, і ми почали відкривати світ для себе. І слава Богу», — підсумовує актор.
Про природу акторської професії
«Уявіть унікальність моєї професії — інструментом є я сам. Щоб удосконалюватися у професії, маю удосконалювати самого себе. Що може бути прекраснішого?» — риторично запитує Стефан.
Він називає акторство аристократичною професією.
Актор переконаний: професія дана не для слави чи грошей, а як інструмент самопізнання.
40 років на сцені: скільки ролей зіграно
На запитання про кількість зіграних ролей за майже 40 років Стефан відповідає: «Не рахую. Не хизуюся цифрами. Завжди цікавить якість». Зараз у його репертуарі 12 вистав — лише в київських театрах. У репертуарному театрі рідко трапляється, щоб кожен матеріал заходив актору. Мене Бог милував — не було зустрічей з матеріалами, які мені не підходили», — ділиться досвідом Стефан.
Соціопатія як захисний механізм
«Можу назвати себе соціопатом», — несподівано зізнається актор. Але пояснює: «У певний момент відчуваєш — світ не міняється, і ти не можеш його змінити. Тоді згадуєш Сковороду: не зміниш світ, зміниш хіба що себе».
Олег Стефан
Стефан визнає — активне молоде життя не дало йому «відгалужитися в інші сфери». Творчість накривала всі інші стани, давала домінанту. Але з часом довелося «відчути межу, стати за неї і почати дивитися, як світ рухається ніби без тебе».
Про брехню та правду в житті
Як актор відрізняє брехню від правди? «Це просто відчувається інтуїтивно», — каже Стефан. Він переконаний: людство «схиблене на візуалці», сприймає 85% інформації зором, забуваючи про інші чуття.
Стефан називає дві речі, що його «страшно викурвлюють». Перша — схибленість людства на сексі: «Люди забули, що мистецтво належить еросу, а не сексу. Справжнє можна створити лише в стані закоханості — це еротичне, а сексуальне — це завершення».
Друга проблема — московська мова серед молоді. «Особливо болить за підлітків 13-14 років. Скрізь по Києву чую цей віковий прошарок. Механізми є, держава має звернути увагу, але людський момент незрозумілий — ми слабкі», — зітхає актор.
Олег Стефан
«Тиша — мій пріоритет», — стверджує Стефан.
Найкраще він вчить тексти саме в тиші. Коли жив у театрі Курбаса, найбільше любив час після вистави: «Всі розбігалися по домівках, театр залишався для мене. Відчував тишу стін, що ще дихають, тишу сцени».
Актор переконаний: сучасний український театр боїться тиші. «Він боїться зупинитися, щоб звернути увагу на людину, а не персонаж. Сучасна режисура робить все, щоб вистава стала калейдоскопом. Чим режисура краще, тим більше в ній тиші».
Про національну ідею України
На фінальне запитання про національну ідею Стефан відповідає глибоко особисто: «Не зможу дати пряму відповідь, але знаю — вона є, має бути, і без неї мене не буде. Колись я для себе це вибрав».
Олег Стефан
Актор порівнює свої почуття з Васильом Стусом: «Фактично України не існувало, але в ньому вона жила, як ні в кому». Цитуючи поета, Стефан підкреслює: національна ідея — не матеріальна категорія, це те, чим дихаєш.
Стефан спокійно ставиться до того, що інтерв'ю з акторами набирають менше переглядів, ніж контент інфлюенсерів. «Так було завжди. На вишукані фільми Фелліні прийде 12 людей із чотиримільйонного міста. Це мене не розчаровує».
«Цей світ веде меншість, яку ми навіть не можемо собі уявити. Горстка божественно посвячених тихо тягне цей віз століттями, не втомлюючись», — філософськи підсумовує народний артист.
