Женя Янович про дитинство — село, золота медаль і перше кохання в ліцеї

Історія про те, як звичайний хлопчик із робітничої родини став одним із найвпізнаваніших облич українського телебачення.

Сільське дитинство та родинні цінності

Женя Янович народився в Житомирі в родині слюсаря та бібліотекарки. Його дитинство було поділене між міським життям і сільськими канікулами у бабусі в селі Комарівка.

«У мене половину життя — Житомир, половину — Київ. Рідне місто — це Житомир, але місто, в якому хочу прожити все життя — це Київ», — зізнається ведучий.

Особливо яскраво запам'яталися літні місяці в селі, де родина займалася сільським господарством.

«Будні дні ти в школі, потім їдеш з батьками працювати в селі. Літо я проводив у бабусі — ранком перевертаємо сіно, після обіду збираємо. Копали картоплю всією родиною — 20 людей на конях», — згадує Янович.

Скажена кобила Роза та сільські пригоди

Одним із найяскравіших спогадів дитинства стала кобила на ім'я Роза — «абсолютно скажена», як характеризує її Женя.

«Вона могла почути трактор і просто втекти через поле кудись із возом. Величезним показником того, що ти належиш до родини Яновичів, було, якщо тобі давали одягнути упряжку на Розу».

Підліткові роки в селі проходили за особливим сценарієм: «Вранці сіно перевернули, після обіду все загрібаємо. Працюємо до 9 вечора, баба дає 2-5 гривень. Потім ідеш ночувати до двоюрідного брата, а насправді — 3 кілометри в сусіднє село в клуб».

Шлях до золотої медалі

Янович навчався в 95-й гімназії Житомира — тій самій, де колись навчався Володимир Зеленський.

«На нашому потоці було близько 20 золотих медалістів. Я думаю, це була компромісна золота медаль за активність у ліцеї — я був президентом», — скромно пояснює свій успіх.

У 2008 році їхній ліцей за середнім балом ЗНО посів четверте місце серед усіх навчальних закладів України.

«Мама з дитинства займалася моєю освітою. На базарі вона питала: ‹Цукерки коштують 5 гривень за кілограм, хочу взяти 200 грамів — скільки заплатити?› Завдяки цьому перші три класи мені взагалі не потрібно було вчитися».

Женя Янович

Перше кохання та студентські роки

У старших класах Женя пережив своє перше кохання до однокласниці.

«Ми довго навчалися разом, і в 10 класі я зрозумів, що можу залипнути, дивлячись на неї. Коли наважився щось сказати, з'ясувалося, що вона почала зустрічатися з моїм другом», — згадує болісний досвід.

Після школи Янович без вагань обрав КПІ, відмовившись навіть від пропозиції Київського університету.

«Я знав, що хочу в КПІ. Мені дзвонили з кібернетики Шевченка, але я сказав: ‹Дякую, але я хочу в КПІ›».

Синдром відмінника та творча кар'єра

Сьогодні Женя Янович називає себе «амбасадором синдрому самозванця і комплексу відмінника».

«Коли намагаєшся зробити якомога краще, не дозволяєш собі думки про те, щоб не бути готовим на 150%. Це дуже перевантажує процесор», — аналізує власні особливості.

Перший вихід на сцену відбувся ще в школі — у 10 класі Женя вів випускний для 11-класників.

«Чи відчуваю я себе повністю ментально здоровою людиною? Є до чого прагнути. Але я просто звичайна людина, яка займається цим. Творчий психопат — не більше, не менше».

Стосунки з батьками

Особливо теплі стосунки у Жені з батьками, які, на його думку, «філігранно вміють віддавати, але не вміють приймати». «Я можу приїхати в Житомир на авто, а мама каже: ‹Ось гроші на бензин›. Я їх вмовив поїхати в Буковель, і тато дивиться на смереки: ‹Скільки планок можна було б зробити›».

Маленький Женя Янович

Янович підкреслює важливість записування спогадів старших:

«Якщо у вас є можливість записати об'ємну розмову зі своїми рідними — зробіть це. Це те, що потім ви будете передивлятися не тільки як святкові відео, а як людина формує думки, згадує своє дитинство».

На запитання, що б він сказав собі маленькому, Женя відповідає просто: «Все буде добре». А про що попередив би? «Більше роби, менше сумнівайся».

"Мама віддала пенсію за Кульбаби". Тоня Матвієнко про пізній успіх та життя в тіні легенди

Притула про розлучення, виховання дітей та чому не повернеться на телебачення