Доброволець "Терен" вперше розповів про дитинство з клишоногістю та булінг у школі
Незламні.City
03 липня 2025 10:45
Міста
Український доброволець Олександр Будько "Терен" вперше відкрито розповів про складне дитинство з вродженою клишоногістю, булінг у школі та шлях до армії.
В новому випуску "Коли я був МАЛЕНЬКИМ" на каналі "АНАТОЛІЧ" він поділився особистими історіями про комплекси, боротьбу з собою та формування характеру майбутнього захисника.
Дві операції до двох років
Олександр народився у Рівному в 1996 році з вродженою клишоногістю - стопи були загорнуті всередину. Батьки відразу зіткнулися з необхідністю серйозного лікування.
"Робили спочатку до року першу операцію — надріз на ікрі і витягували сухожилля. Друга операція була десь біля двох років", - розповідає Терен.
До восьми років хлопчик спав у спеціальних гіпсових туторах, носив ортопедичне взуття. Постійно в гіпсах, пізніше в спеціальних конструкціях - така була реальність дитинства.
Лікування оплачувалось з пенсії по інвалідності. Це були важкі часи для родини.
"Завдяки пенсії батьки могли оплачувати комуналку, купити продукти. Грошей не було - татові давали зарплату килимами. Це 1996 рік, коли ввели гривню", - згадує він.
Без особливої поблажливості
Попри інвалідність, батьки не створювали особливого ставлення до Олександра порівняно з рідним братом, який на п'ять років старший.
"Не було якогось особливого ставлення через інвалідність. Звичайно, я потребував більше уваги - допомогти з взуттям, піти зі мною в поліклініку. Але однаково нас любили, виховували, купували все однаково", - пояснює доброволець.
Мама займалась всіма лікарнями та поліклініками, поки тато працював. Саме з нею у хлопчика склався тісніший зв'язок.
Захист від булінгу силою
У школі траплялись спроби цькування через особливе взуття та походу. Клас був досить прогресивним, але окремі випадки все ж були.
"Були люди, які хотіли якось мене передражнити. Але я завжди в той момент застосовував силу. Ніхто не намагався більше жартувати, бо знали - я за себе можу постояти", - каже Терен.
Хлопчик активно займався спортом, грав у футбол з друзями, попри медичні обмеження та застереження лікарів.
"Дуже активний був — у футбол грав максимально все робив. Мама казала, що треба обережно, але я ж теж дитина. Хотілось щось інше взути, в футбол пограти", - згадує він.
Комплекси в стосунках
Найбільше інвалідність впливала на особисте життя підлітка. Комплекси були настільки сильними, що впливали навіть на інтимні стосунки.
Сім’я Олександра Терена
"Якщо я десь знімав штани, то якось швидко, щоб не було особливо видно, які в мене ноги. Мені здавалось, що всі на мене дивляться, коли я йшов у шортах", - відверто розповідає він.
"Настільки в мене цей комплекс випрацювався, що я максимально від всіх це приховував. Багато хто навіть не знав, що в мене інвалідність", - додає Терен.
Від мітингів до війська
У 15 років Олександр почав ходити на політичні протести проти Януковича, читав націоналістичну літературу. Це був період формування світогляду.
"Тоді коли всі пробували алкоголь, я ходив на мітинги. Хоча алкоголь теж пробував - не святий. Були одиночні випадки, коли приходив додому п'яний", - зізнається він.
Вплив книг про визвольні змагання України, спілкування в націоналістичних організаціях Рівного - все це формувало майбутнього захисника.
Анатоліч і Саша "Терен"
"Будь-хто, хто почне читати літературу про визвольні змагання України, розуміє - ніби відкриваються штори. Росія це не зараз з'явилась, вони існували сотні років", - каже Терен.
Загартування характеру
Саме інвалідність, на його думку, загартувала та зробила стійкішим до життєвих викликів.
"Вона змусила мене діяти на випередження, щоб ніхто не дізнався. Я робив все, щоб цього не було видно - гуртки, змагання, спортивні секції", - пояснює Терен.
В 17 років відчув себе дорослим - з'явилась фінансова незалежність завдяки стипендії, можливість подорожувати, приймати самостійні рішення.
Поради собі маленькому
"Сказав би: ти на правильному шляху, іди туди, куди йдеш. А попередив би - більше люби себе, цінуй себе. Можна багато зробити і віддати, але загубити в цьому себе", - підсумовує український захисник.
24 лютого 2022 року Олександр одним із перших пішов добровольцем до лав ЗСУ, попри інвалідність та звільнення від призову. Його рідний брат теж служить у війську.
