"Втратила ногу — знайшла себе". Історія Русі Данілкіної

Відверта розмова відбулася в центрі Superhumans у Львові, де дівчина працює понад півтора року.

Від байдужості до фронту

Молода одеситка зізналася, що до повномасштабного вторгнення не цікавилася політикою.

"Не цікавитись навколишньою інформацією, все, що відбувається, осторонитися, жити в своїй бульбашці - ось що значить бути непатріотичною", - пояснила Руся.

У 18 років дівчина пішла добровольцем на фронт. 10 лютого 2023 року втратила ліву ногу внаслідок поранення.

"Я не думала, чи повернусь, чи не повернусь. А може я залишуся без частини тіла, а може я стану інвалідом. Та байдуже - була в країні війна", - згадує дівчина про своє рішення.

До армії Руся навчалася на тату-майстра в Одесі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона вирішила, що "татухи б'ю - що це?". Дівчина відчувала, що робить не те і займається не тим, чим треба під час війни.

Найважчий період життя

Перші дні після поранення були найскладнішими в житті дівчини.

"З самого початку ти просто хочеш вмерти. Ти не готовий прокидатися завтра. Тобі так сильно боляче, що ти просто не вивозиш", - згадує ветеранка.

Руся описує, як важко було приховувати біль від рідних: "Вдень ми усміхаємося, ввечері ми сидимо і проживаємо самостійно цей біль".

Підтримка родини виявилася критично важливою. Брат на колінах говорив їй: "Руся, я зроблю все. Я зроблю все, аби ти була щаслива. Я дякую, що ти жива. Я дякую тобі за те, що я зараз можу з тобою поговорити".

Дівчина наголошує, що найгірше - чути фрази на кшталт "все буде добре" або "слава Богу, живий". Вона радить рідним пораненого просто бути поруч і робити те, що любить людина.

Superhumans - другий дім

Після протезування в центрі Superhumans директорка Ольга Руднєва запропонувала Русі роботу.

"Приїхала познайомитись, через чотири дні повернулась додому з механічним коліном", - розповіла дівчина про перший візит до центру.

Центр став для неї не просто місцем роботи, а можливістю допомагати іншим. Тепер вона проводить екскурсії, спілкується з пацієнтами та ділиться власним досвідом відновлення.

У центрі одночасно можуть перебувати до 150 пацієнтів. Всі послуги - від протезування до психологічної допомоги - надаються безкоштовно.

"Ми працюємо за підтримки партнерів, донорів, українських фондів та бізнесів", - пояснила Руся.

Центр допомагає виключно тим, хто постраждав внаслідок російсько-української війни. За час роботи Superhumans випустив уже тисячного пацієнта.

Боротьба зі стереотипами

Блогерці доводиться стикатися з недоброзичливими коментарями в соцмережах.

"Мені прилітали такі коментарі, що, мовляв, я поміняла ногу на свій успіх", - розповіла Руся.

Вона наголошує на важливості правильної термінології: "Людина з інвалідністю, тому що в першу чергу - людина. Не може не бути ока, двох, пальців, руки, двох рук, трьох рук, печінки, шлунка - це все одно людина".

Дівчина пояснює, чому термін "інвалід" звучить образливо: "Давайте згадаємо дитинство - ми бігаємо і як ми один одного обзивали: дурак, тупиця, інвалід. Це була образа".

На коментарі хейтерів Руся реагує спокійно.

Трансформація особистості

Парадоксально, але втрата ноги допомогла дівчині полюбити себе.

"Я все життя до поранення ненавиділа себе. І як дивно, що після поранення моє найбільше відкриття те, що є ти у себе і дбай про себе", - ділиться Руся.

До травми вона важила 70 кг при зрості 160 см, страждала від жартів про зайву вагу. Після поранення почала по-іншому дивитися на себе.

"Коли ти починаєш жити нове життя, у тебе є твої власні такі дрібні величезні досягнення. І разом з цими досягненнями наче все більше починаєш в себе закохуватись", - пояснює дівчина.

Тепер вона активно займається спортом, слідкує за зовнішністю та не боїться носити сукні з відкритим протезом.

"Вона одна з небагатьох, хто красиво, жіночно виглядає, хто не боїться з протезом носити спідниці, короткі сукні", - каже Аліна Доротюк про свою героїню.

Життя без пауз

Руся впевнена — не варто чекати закінчення війни, щоб жити повноцінно.

"Чим більше ми сьогодні вкладаємо наших сил, тим більше буде перемога. Для чого надіятися? Для чого сподіватися? Для чого уявляти, що буде потім, якщо краще і важливіше робити зараз", - підкреслює дівчина.

Вона вважає, що українці навчилися поєднувати військову тематику і власне життя. "Якщо ми зараз всі потухнемо, всі погаснемо, всі впадемо в депресію, що тоді з цього буде?"

За два роки носіння протезу Руся не було жодного дня, щоб не вдягнула його.

Особисте життя відкладено

На питання про стосунки 21-річна дівчина відповідає категорично.

"Наче щось мені якось так недоречно, не на часі. Я не можу дозволити собі це робити", - пояснює Руся.

Після поранення вона розірвала стосунки з хлопцем. Причиною стали постійні сварки через ревнощі.

"Я усвідомила, що мені вистачає сліз і без цих сварок, що я і так кожну ніч плачу", - згадує дівчина.

Зараз вона зосереджена на роботі та допомозі військовим. "Немає в мене часу. Я дуже активна, дуже всюди. Два тижні з місяця сплю в себе в квартирі і приходжу додому кожен день дуже пізно", - пояснює Руся.

В кінці інтерв'ю Руся звернулася до глядачів з важливим посланням:

"Залишатися людиною, бути ефективним у своєму напрямку, розширяти свій горизонт. Не забувати про себе, любити себе. Знаходити баланс в усьому".

Дівчина закликає не впадати в депресію та допомагати один одному.