«Євробачення — це моє життя»: Тімур Мірошниченко про кар'єру, війну та усиновлення
Незламні.City
16 квітня 2025 14:30
Бриф
Ведучий телебачення та масових заходів, що 20 років коментує Євробачення, розповів про кар'єру під час війни, національний відбір, родину та усиновлення дітей.
Тімур Мірошниченко — одна з найвідоміших постатей українського телебачення, особливо коли мова йде про Євробачення. Для нього цей конкурс став не просто роботою, а частиною життя. В інтерв'ю Ліги Life Тімур відверто розповів про свій шлях у професії, виклики батьківства, боротьбу з системою опіки та плани на майбутнє.
«Євробачення — це життя, а не просто велика частина його»
Цього року відзначається 20-річний ювілей роботи Мірошниченка коментатором на Євробаченні. Коли ведуча запитала, що це для нього означає, Тімур не приховував емоцій:
«Це велика частина мого життя, безумовно, і вона мені дуже подобається. Але правильніше сказати, що Євробачення — це моє життя. Воно перетікає з одного Євробачення в інше, з відбору в міжнародний фінал. Це окрема велика історія, яку я планую тягнути ще дуже довго», — поділився ведучий.
Мірошниченко має амбітну мету — коментувати Євробачення до 69 років: «Це план-мінімум. Багато людей пишуть: "Чого тільки до 69? Давай, поки зможеш говорити, то й коментуй"».
Відбір на Євробачення-2025: «У кінці всі будуть розповідати: "Боже, кого Україна вибрала"»
Щодо цьогорічного національного відбору, де переміг гурт Ziferblat, Тімур зазначив, що формат йому сподобався, хоча рівень учасників був «середній»:
«Формат був максимально наближений до самого Євробачення. Це те, про що я особисто мріяв два десятиліття — щоб у нас був відбір, де не потрібно щось вигадувати», — пояснив ведучий.
Про переможців Тімур відгукується тепло: «Вони класні. Вони доробили пісню, трошки підшаманили її. У них конкурсна пісня. Той ангельський спів на початку дуже багатьох захоплює — це класний хук».
При цьому він із гумором зауважив: «Після фіналу всі розповідали, що ми вперше не вийдемо в фінал. Думаю, що і зараз усі будуть знову говорити: "Боже, кого Україна вибрала". І все одно потім буде гордість — це ж наші, ми будемо за них голосувати і підтримувати».
«Я не можу відповісти російською — і це приємне відчуття»
Обговорюючи професійну діяльність під час війни, Тімур категорично висловився щодо мови:
«Для мене червоний прапорець — це російська мова. Регулярно з'являються запити на проведення заходів російською, але я відмовляюся. Я навіть мав ідею, що коли дуже наполягатимуть, то це коштуватиме 100 000 доларів — 90 000 задоначу, а 10 000 собі залишу. Але жодного разу це не спрацювало», — розповів ведучий.
Він поділився цікавим спостереженням: «Я якось їхав через Молдову, і коли місцеві поліцейські зверталися до мене російською, я не міг їм відповісти. Не тому, що в мене якийсь блок чи бар'єр, а просто вже забув мову. І це дуже приємне відчуття».
Культурна дипломатія та «ідеальний світ без русні»
Мірошниченко часто бере участь у заходах культурної дипломатії за кордоном, представляючи Україну:
«Це різні заходи під егідою МЗС, офісу президента, Мінкульту. У різних, іноді неочікуваних місцях».
Він особливо наголосив на важливості Євробачення в Ліверпулі, яке проводилося від імені України: «Ліверпуль показав, наскільки можна силою музики та мистецтва бути об'єднаними навколо глобальної ідеї. Мені сподобалося, що британці та європейці жартували: "Зараз ми тут на Євробаченні репетируємо ідеальний світ без русні"».
«Ми відкрили світу, що дуже не в порядку з нашою системою опіки»
Особливо емоційно Тімур розповідав про усиновлення дітей. Разом із дружиною Інною вони виховують чотирьох дітей, двоє з яких усиновлені.
«Ми не планували робити цю історію публічною, але коли почали подавати документи і стикалися з жахіттями системи на кожному кроці, зрозуміли, що не можемо просто пройти повз. Після кожного нашого допису в соцмережах туди одразу їхали перевірки, журналісти. Нас у цій системі дуже сильно не люблять», — зізнався Тімур.
Він також підтвердив наявність корупції: «Є люди, які виставляють цінник на дитину відповідно до її стану здоров'я та віку. Нам таких пропозицій не робили, бо розуміли, що це б одразу стало відомо всім — Інна ще й юристка».
Два місяці безперервної істерики: реалії адаптації усиновлених дітей
Тімур розповів про складний період адаптації усиновлених дітей, особливо молодшого сина:
«Марсель мав не такий великий багаж, але виплескував його дуже яскраво. Півтора-два місяці безперервної істерики — це було дуже складно емоційно. Заспокоїти його було неможливо, йому потрібно було викричатися, виплеснути все, що накопичилося. Все, що ми могли робити — просто бути поруч і "перекласти з асфальту на травичку", щоб він не нашкодив собі, коли б'ється головою», — поділився ведучий.
З дочкою Ангеліною адаптація триває досі: «У неї величезний багаж — вона 8 років була в закладах. Відчуття безпеки у неї на 100% ще немає, хоча минув майже рік, як вона вдома».
«Навіть хороший дитячий будинок — це тюрма з чітким розкладом»
Тімур емоційно розповів про реалії дитячих будинків в Україні:
«Дружина їздить з моніторингами до дитбудинків, де діти навіть на вулицю не виходять. Є заклади, де діти не бачать сонця».
Він додав: «Навіть коли умови більш-менш нормальні — це просто тюрма, в якій ти проживаєш свій час до того, як тобі скажуть: "Все, пока". У дітей в закладах пригнічується право голосу, право на особисті кордони, право на емоції».
«Якщо думка про усиновлення з'явилася — підживлюйте її»
Тим, хто розмірковує про усиновлення, Тімур радить:
«Якщо у вас уже з'являються такі думки, то підживлюйте їх. Є багато літератури та фільмів, які показують період адаптації. Почніть збирати документи, поцікавтеся, сходіть у місцеву службу, дізнайтеся, що потрібно».
Він додав: «Є різні форми, в яких ви можете бути корисними дітям — усиновлення, опіка, патронат, наставництво. Багато людей відмовляються під час навчання, бо розуміють, що не вивезуть емоційно. І це нормально — краще відмовитися раніше, ніж потім робити розусиновлення, що є найбільшою травмою для дитини».
«Сім'я — це те, що робить мене щасливим»
Попри насичений графік роботи, Тімур прагне проводити з родиною якомога більше часу:
«Я прокидаюся о 7-й ранку, хоча протягом ночі мене кілька разів обов'язково хтось будить — комусь із чотирьох дітей завжди щось потрібно. Збираю дітей, завожу їх до школи, садочка, а сам їду на ефіри, зйомки чи заходи. Намагаюся вкласти всі справи до 18-ї, щоб забрати дітей зі школи і вечір провести з ними».
На запитання, що сьогодні робить його щасливим, Тімур без вагань відповів: «Сім'я, безумовно. Зараз я приходжу додому, і малий Марсель одразу першим біжить до мене, чіпляється як коала за ногу. І я потім так ходжу по квартирі, а він висить і кричить: "Татік!". Хіба це не щастя?»
