Від "Мрії" до прийняття: як онука авіаконструктора знайшла силу у втраті
"Вставай, війна почалася" – день, коли життя розділилося
24 лютого 2022 року для Софії, як і для мільйонів українців, почався о 4-й ранку. Але особисто для неї війна стала реальністю о 7:53, коли мати розбудила її словами, які й досі важко згадувати: "Вставай, війна почалася".
"Саме в той момент я зрозуміла, що життя більш ніколи не буде тим самим", – розповідає Софія.
Тоді вона просто слухняно почала збирати тривожний рюкзак, не сказавши у відповідь жодного слова.
Сім'я вирішила залишитися в Києві, попри численні пробки та хаос перших днів – виїхати не дозволяли старші родичі та домашня тварина. Софія згадує нічні перестрілки, знайдені зранку гільзи, тривожний політ птахів і української авіації в небі.
Коли померла "Мрія": особиста втрата національного символу
За іронією долі, особиста історія Софії переплелася з трагічною долею національного символу – літака Ан-225 "Мрія". Її дідусь, авіаконструктор і пілот, був одним із розробників цього легендарного повітряного гіганта, який тримав 110 світових рекордів.
"Коли я дізналася про те, що "Мрії" більше немає, в мене була істерика", – зізнається дівчина. – "Ще протягом півроку я періодично це згадувала, бачила новини в інтернеті, чула, як про це говорять люди, і плакала."
27 лютого 2022 року унікальний літак, який востаннє пролетів над Києвом на День Незалежності України 24 серпня 2021 року, був знищений під час боїв за Гостомель. Для Софії це була не просто новина, а глибоко особиста втрата – частинка родинної історії, якою вона пишалася.
Особливо болісним стало спостерігати реакцію дідуся. Хоч він намагався бути спокійним, вона помітила, як змінився тон його голосу і як він ледь стримував сльози, згадуючи про знищення літака, над яким працював.
Випробування та прийняття: коли волосся стає символом війни
Стрес, спричинений війною, призвів до серйозних проблем зі здоров'ям – Софія почала втрачати волосся. Спочатку лікування допомогло, настала ремісія, але коли дівчина вийшла на практику в перукарню, нервова напруга повернулася з новою силою.
"Я прийняла рішення поголитися остаточно, щоб просто себе вже не мучити. Бо воно буквально випадало мені на їжу, коли я їла, з людьми спілкувалася – це важко було."
Рішення показати себе світові такою, яка вона є, далося нелегко. Софія зіткнулася з булінгом і жорстокими коментарями щодо своєї зовнішності. "Було багато булінгу, панічних атак і істерик. Я розчаровувалася в людях ще більше, адже як можна в такій ситуації нашої країни замість того, щоб підтримувати одне одного, принижувати людей?"
Але саме в цей момент проявилася її внутрішня сила.
"Це як надягати маску, яку я більше не хочу носити. Я така, яка є, і це чарівно", – пояснює вона своє рішення.
Перукар без волосся: іронія долі чи покликання?
Іронічно, але Софія з дитинства мріяла стати перукарем. Вона експериментувала зі стрижками та фарбуваннями волосся, змінювала образи, навіть у підлітковому віці спробувала поголитися, бо їй було "цікаво, як це відчути, що немає волосся".
Тепер, працюючи перукарем, вона зіткнулася з неочікуваною реальністю – стала майстром, який сам не має волосся. На щастя, колектив підтримав її рішення поголитися: "Мене погалив мій знайомий, і ми всі так сміялися з цього. В мене гарний колектив на роботі, я їх дуже люблю, вони багато мене навчили."
"Тисяча днів війни змінила мене"
Війна змінила пріоритети та світогляд дівчини. Якщо раніше Софія більше приділяла уваги друзям і розвагам, то тепер цінує кожну мить, проведену з родиною: "Зараз я більше приділяю уваги своїй сім'ї. Ми з татом вибираємося на рибалку, ходимо з мамою, спілкуємось за чаєм. До дідуся з бабусею теж частіше стала заходити."
На запитання, чому радіє зараз, відповідає просто: "Що я прокинулась, що я бачу. В мене східна сторона, і в мене завжди сонце світить на стіну. Я дуже радію, що я прокинулась. Радію, коли можна поспати нормально, не прокидаючись від звуків."
Дарувати те, чого не маєш
Попри власні труднощі, Софія знаходить сили підтримувати інших. Вона любить робити подарунки, вкладаючи в них особливий сенс:
Її вчителька відзначає, що Софія "має навчити бути собою і не здаватися ні в якому разі". "Дівчина, яка така молода, і вже пережила таку хворобу, вона не соромиться абсолютно. Вона правда є волелюбною, в неї нема щодо цього комплексів, і вона повинна навчити всіх своїх ровесників, своїх одногрупників іти по життю саме так."
Сила в єдності: національна ідея очима юної українки
Розмірковуючи про національну ідею України, Софія наголошує на підтримці: "Наші люди повинні підтримувати одне одного, незважаючи на те, чи розмовляє людина російською мовою, – комусь дуже важко перейти, наприклад, мені. Цінувати те, що ми маємо, і берегти культуру нашу."
Вона з любов'ю говорить про культурну спадщину України, особливо архітектуру старого Києва, який любить відвідувати з чашкою кави в руках.
Від болю до місії: що залишиться після тисячі днів
Попри молодий вік, Софія вже усвідомлює свою місію: "Я думаю, що я допомагаю людям... Той шлях, який я вже пройшла, на своєму прикладі і щось зі своєї сторони я можу їм сказати, можу їх підтримати. То я думаю, моя ціль – це підтримувати, допомагати, ділитися і робити подарунки, ділитися хорошим настроєм."
Історія Софії – це не просто розповідь про особисту трагедію. Це свідчення про силу духу молодої українки, яка через війну, втрату національного символу та власного волосся прийшла до глибшого розуміння себе та своєї ролі у відбудові країни. Як сказала її вчителька: "З ними, за ними – майбутнє, і в нас буде країна справжня, країна майбутнього, країна мрій."
