Коли війна залишається в голові — досвід військового психіатра

"Я самостійно долучилася до лав збройних сил. Я потрапила в шпиталь, тому що почалася війна, і я хотіла бути корисною. Я вирішила, що найкориснішою буду за професією, а не як солдат чи волонтер", — розповідає Олександра в інтерв'ю для каналу "Ціна питання".

Психіатр у військовій структурі — особливості професії

Олександра пояснює важливу деталь — вона не військовослужбовець, а цивільний працівник у структурі ЗСУ.

"Зараз в лавах Збройних сил — це одна з небагатьох галузей, де взагалі можуть служити цивільні під час війни", — зазначає вона.

Такий статус має свої переваги: можливість повертатися додому, коли військові колеги залишаються в казармах, та право звільнитися, якщо виникне потреба. Проте це також обмежує кар'єрне зростання в медичній службі армії.

Від студентки-медика до військового психіатра

Шлях до психіатрії був непростим. Олександра, будучи медиком у п'ятому поколінні, зіткнулася з неприйняттям своєї спеціалізації родиною: "Вся сім'я відмовляла мене від психіатрії. Нащо воно тобі треба? Але як бачиш, я все одно пішла в цю інтернатуру."

Медична освіта в Україні передбачає шість років навчання та складний іспит "Крок-2". Після цього лікарі проходять інтернатуру за обраною спеціальністю — для Олександри це була психіатрія, яка, за її словами, приваблює людей "з дослідницькими цілями", адже дозволяє зануритися у розуміння людської психіки.

Психіатр, психолог, психотерапевт: у чому різниця?

Олександра чітко розмежовує ці три професії:

"Першочергова різниця в тому, що я лікар. Я дивлюся аналізи, як мої ліки впливають на пацієнта, як вони взаємодіють з іншими ліками. Психіатрія — це про щось таке, з чим людина вже не може справлятися вдома."

Психологи та психотерапевти не працюють з тяжкими станами, які потребують медикаментозного втручання. Психіатр, на відміну від них, використовує більш директивний підхід: "Я прямо кажу: ви маєте робити те, те і те."

Коли варто звернутися до психіатра?

За словами Олександри, критерієм є порушення звичного ритму життя: "Коли сфери життя починають трохи завалюватися. Є тривожність... але питання того, що в якийсь момент ця тривожність може заважати ходити на роботу, спускатися в метро, говорити з малознайомими людьми."

Інші тривожні сигнали: суїцидальні думки, розмови про смерть у позитивній конотації, самопошкодження, нездатність встати з ліжка через відсутність сил, неконтрольована агресія.

Особливості військової психіатрії

"Я працюю виключно з діючими військовими", — пояснює Олександра.

Центральний шпиталь, де вона працює, приймає "найгірших з найгірших з усієї України" — пацієнтів із найтяжчими випадками.

Основні проблеми військових:

• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)
• Гостра реакція на стрес
• Психотичні дебюти на фоні високого стресу
• Наслідки травм голови
• Синдром відміни (алкогольний або наркотичний)

Найпоширеніша проблема військових — безсоння.

"Той ступінь, в якому вони не сплять, насправді шокуючий для всіх моїх іноземних колег", — зазначає Олександра.

Американські спеціалісти, з якими вона консультувалася, виявилися непідготовленими до таких тяжких випадків інсомнії, які зустрічаються в українських військових.

Як допомагати військовим: практичні поради

Олександра наголошує на кількох важливих аспектах взаємодії з військовими:

1. Не занурювати у травму: "Питання про смерть дійсно некоректне. Його не варто задавати, якщо людина сама про це не починає розказувати."
2. Ставитися як до рівних: "Не шкодувати, не виділяти. Якщо ми починаємо їх шкодувати, ми їх відразу виокремлюємо... і у них починається озлоблення."
3. Бути спокійним і приймати: "Якщо ви з ними нормально говорите, вони з вами також нормально говорять."
4. Висловлювати вдячність: "Скажіть дякую. Цього достатньо. Дякую, що ти в Збройних Силах був. Дякую, що ти служив."

Професійна деформація психіатра

Цікаво, що робота психіатром змінює людину. Олександра зізнається: "Сидячи у себе в кабінеті і постійно спілкуючись з людьми з невпорядкованою психікою... трошечки зм'ягчує твою психіку і робить тебе більш рухливим і асептивним до не зовсім нормальних штук."

Вона також зазначає, що коло людей, з якими вона готова спілкуватися, значно зменшилося: "Оцей дурачок, оцей психопат, оцей нарцис... Я не хочу з цим розбиратися у свій вільний час."

Висновок: важливість розуміння і прийняття

Розмова з Олександрою Шевчук відкриває завісу над непростим світом військової психіатрії — галузі, яка набула критичної важливості під час війни. Її досвід демонструє, як професійність, емпатія та розуміння можуть допомогти тим, хто пережив найтяжчі випробування.

Головне послання психіатра — військові це такі ж люди, як і ми всі, але люди, які пережили травму. Вони не потребують жалості чи особливого ставлення — вони потребують розуміння, поваги і простого людського "Дякую за службу".

Інфоциганство, корупція та безкарність у владі — погляд військовослужбовця