“Стріляєш в росіян, з них фонтанчики бризкають, а вони далі пруть”. Володимир Смовж про бої на Сході
Від поліцейського до кулеметника в 3-ій ОШБ
У цивільному житті Володимир працював поліцейським. Він обожнював роботу і спорт. Хлопець не мав військового досвіду, але це не завадило йому стати на захист своїх рідних і Батьківщину. Тому приєднався до Сил оборони України одразу після повномасштабного вторгнення окупантів.
Свій військових шлях Володимир розпочав з оборони Київщини, де зустрів війну, як поліцейській. Але зрозумівши, що може зробити більше для своєї держави та допомогти боротись з окупантом на Сході України долучився до лав Збройних сил України. Варяг отримав виклик до 3-тьої окремої штурмової бригади — підрозділу ЗСУ, сформованого 9 березня 2022 року на базі підрозділу територіальної оборони “Азов”.
"Пам'ятаю, коли вперше знищив окупанта. В той день ми заступили з побратимами на спостережний пункт. Тут побачив в бінокль, як із зайнятої ворогом посадки вилазить один, за ним другий, третій. До цілей було десь близько кілометра. Я спостерігаю, а він стріляє. Рашист біжить, біжить, і впав. Став за свій "Браунінг" і випустив по загарбниках з пів короба. Їх було чотири чи п'ять осіб, а не лишилось жодного”.
За словами воїна, найважче при штурмі, коли гинуть побратими. Він також пригадав, як отримав першу контузію, яких наразі в нього сім.
"Захищаючи позиції в Павлівці я отримав легку контузію. Крили нас без перестанку, насипали з мінометів і "Градів". Вдень вилітало десь біля тисячі мін. Одна з мін влучила в ящик з пострілами до РПГ, який лежав в окопі. Боєкомплект починає вибухати, а я сиджу за два метри. Але обійшлося, Бог нас береже. І збереже нашу Україну!"
Росіяни роблять барикади з трупів і стріляють з-за них
Володимир каже, бійці на позиціях перебувають в максимально “веселих” умовах. Окрім росіян, які регулярно намагаються їх знищити, також оточують комарі, жуки та “інша флора та фауна”. Їх місцем перебування є бліндажі та окопи, а єдиною можливістю приготувати гарячу їжу залишається горілка. Але військові не втрачають ентузіазму та продовжують займатись улюбленими справами з цивільного життя.
"Щоб розім'яти спину і підтримувати свою фізичну форму, ми вирішили побудувати турнік та бруси. У вільний від служби час ми займаємося спортом та приводимо себе до гарного фізичного стану".
У Варяга складається враження, що росіяни під час штурмів під наркотиками – “стріляєш із кулемета, із них фонтанчики бризкають, а вони далі пруть”. Розповідає, що вночі взагалі йдуть в атаку з включеними налобними ліхтариками.
“Це ненормально, таку ціль легко знищити, має ж бути інстинкт самозбереження! Біля Бахмута ми косили їх десятками, а вони накладають перед собою трупи своїх, роблять із тіл барикади й стріляють з-за них. Передня хвиля падає, скошена нашими чергами, а вони накочуються іншою й стріляють по нас ВОГами (підствольними гранатометами – ред.). Мусиш пригнутися, і в цей момент вони роблять ривок у наш бік.
Пропагандистська ідея в голові у кожного росіянина присутня і вони начебто готові воювати, але я не впевнений в тому, що оці люди, готові битись. Наші мобілізовані хлопці, які приходять до військкомату, мають ідею: "Дайте мені зброю, я піду захищати рідну землю". Росіяни ж, яких ми зустрічаємо на фронті, бояться мобілізації та не готові до війни ні морально, ні технічно".
“Цивільні не розуміють, що робиться там”
Повномасштабна війна, на думку Володимира, чітко розділила українців на тих, хто воює, та тих, хто в тилу. Поки одні роблять усе можливе, щоб вибити росіян з України, інші – не розуміють, що кожен чоловік має бути готовий взяти зброю та готуватись захищати рідний дім.
Каже, коли бійці повертаються у тил – у відпустку, на лікування чи через звільнення, їм може бути важко адаптуватися.
“Цивільні не розуміють, що робиться там. Коли я приїхав до Львова на лікування, відчув, що люди навіть не чують про війну. Лише питають, скільки людей загинуло, скільки вбив росіян і наскільки успішний контрнаступ. Я стараюсь забути те все. Тому що там реально пекло. Коли цивільний питає, ти просто зависаєш. Ти не хочеш це згадувати”.
Військового дратує відчуття, що люди розслабилися, забули, що в країні війна, поводяться зневажливо щодо військових та розповідають, про економічний фронт та свою неспроможність взяти зброю в руки.
“Один раз комусь щось пояснюєш, другий. А далі бачиш, що люди не розуміють. У них зараз немає війни і це проблема нашого суспільства”.
Варяг підтримує проведення мобілізації в Україні та дії територіальних центрів комплектування, які поводять рейди з видачі повісток та залучення до мобілізації чоловіків призовного віку.
“Кожен має вміти тримати зброю у руках, вважаю що ТЦК роблять все правильно, треба крутити “тюбіків” та відправляти на КМБ (курс молодого бійця, – ред.). Потім на фронт. Треба мати розуміння, що хлопці, які вже півтора року воюють, втомились та їх треба замінити. Полеглих побратимів теж треба замінити. Тільки загальними зусиллями можна прискорити перемогу та вибити окупанта”.
Військовий налаштований на перемогу України та продовжуватиме боронити рідну землю. Володимир приїхав додому на три дні, на похорони побратима. Після короткої відпустки Варяг повернувся на Донеччину.
Володимир каже, наші захисники провели чимало успішних операцій та впевнено вибивають ворога з території України. Але не варто сподіватися, що війна швидко закінчиться.
