Сильні жінки Бучанської громади: три історії
Катерина Українцева
Катерина Українцева – депутатка Бучанської міської ради й доброволиця територіальної оборони, яка за кілька років свого політичного та громадського життя змогла показати силу характеру і стійку опозицію до місцевої влади.
Політика й громадська активність
Катерина переїхала в Бучу 2011 року з Харківської області. Там вона активно працювала в місцевому самоврядуванні й надавала юридичні консультації об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, адже має юридичну освіту. Коли переїжджала, то дала собі слово не повертатися до активної діяльності й почати життя спочатку. Але доля знову привела її до роботи з громадськістю й безпосередньо в політику.
«Я планувала продовжувати займатися юридичним консультаціями, але все сталося інакше. Мене знову затягнуло в боротьбу з несправедливістю, бо почуття, коли я розумію, що людей або мене хочуть надурити, не дає мені спокою й спонукає боротися за справедливість та свої права», – каже депутатка.
Придбавши квартиру в одному з нових житлових комплексів міста, Катерина разом з чоловіком зіткнулися з проблемою, що назрівала в жителів будинку: приватна компанія, що його обслуговувала, робила це неякісно й постійно сварилася з людьми, намагаючись принизити їх та обмежити в правах.
«Тоді й стався мій перший контакт з Бучанською громадою, владою та особисто міським головою, Анатолієм Федоруком. Після довгих діалогів з владою й за підтримки моїх сусідів по будинку ми змогли відмовитися від послуг представників міської ради й заснувати своє ОСББ. Тоді, показавши свою рішучість і силу, дала зрозуміти міському голові, що готова допомогати громаді», – розповідає Катерина Українцева.
Юридична робота та волонтерська діяльність
2014 року Катерина, будучи головою ОСББ і громадською активісткою, що порушує проблеми Бучанської громади та маючи значну підтримку мешканців, стала депутаткою Бучанської міської ради й висувалася на виборах на посаду міського голови. Вибори вона програла, але вже тоді дала зрозуміти, що готова боротися з несправедливістю й допомагати людям, не піддаючись на провокації втягування в корупційні схеми.
«Вже маючи мандат депутатки, я намагалася активно стежити за кожним рішенням, вносити свої правки. На жаль, так сталося, що я і моя команда стали опозицією і протягом вже кількох років роботи стикалися зі зверхністю представників чинної влади. Чула різні сексистські жарти щодо мене як жінки і нової людини в громаді, коли не йшла на компроміс й у деяких питаннях, але я не звертала на це уваги, бо зростала з двома братами. Тому давати відсіч чоловікам я могла ще з дитинства» – розповідає жінка.
Окупація й волонтерство
Навесні 2022 року Катерина Українцева перебувала в Бучі. Евакуювалася звідти 11 березня. А 2 квітня вони разом з чоловіком вперше повернулися туди з гуманітарною допомогою.
«Ми як звичайні громадяни наївно вважали, що основні дії відбуватимуться у Києві, а Бучу оминуть. Ми думали, що це безпечне місце», – розповідає жінка.
Волонтерська діяльність
Їй пощастило, що її будинок був відносно близько до супермаркету, який підірвали в перші дні повномасштабної війни. Вона отримала “зелене світло” від влади на те, щоб узяти звідти потрібні припаси. Це врятувало мешканців ЖК. Окрім того, разом із сусідами Катерина Українцева розвозила продукти людям в інших районах. Поки це було можливо.
Інформації було обмаль, звʼязок постійно не працював, тому, каже, вже після евакуації вона відмотала події назад і усвідомила, якими небезпечними ділянками та в які складні дні вони розвозили допомогу.
11 березня Катерина зібрала всіх сусідів і сказала, що буде евакуюватися, запропонувала приєднатися, кілька погодилися.
На той час люди дуже потребували інформації, тому вона депутатка вела прямі ефіри, після повернення до Києва організувала штаб гуманітарної допомоги мешканцям Бучі, вивозила літніх людей у безпечні місця й надавала медичну допомогу. Саме з того моменту розпочалося її масштабне волонтерство, спрямоване спочатку на цивільних, а потім – на допомогу Збройним силам України.
Михайлина Скорик-Шкарівська
Зовсім нещодавно Михайлина Скорик-Шарівська відповідала в Бучанській міській раді за залучення в бюджет міжнародної допомоги, роботу діджитал-відділу, взаємодію зі ЗМІ та гендерну політику.
Їй доводилося працювати навіть із такими питаннями збереження пам'яті й розслідування воєнних злочинів, хоча місцеве самоврядування за це не мало б відповідати.
Шлях до Бучанської міськради
Михайлина Скорик-Шкарівська почала свій шлях як журналістка, проте зрозуміла, що робота в місцевому самоврядуванням їй важливіша.
Місцеве самоврядування – це такий особливий різновид діяльності, коли люди обирають місцеву владу для того, щоб у межах децентралізації розвивати громади. Власне, це і привабило мене на цю посаду. На якомусь етапі я зрозуміла, що краще змінити професію, займатися чимось цікавішим”.
У міську раду Бучі Михайлина прийшла на запрошення міського голови працювати радницею з діджиталізації, гендернозбалансованої політики та інновацій у 2021 році. Утім, 2022 року, коли Бучу звільнили від окупантів, була потреба в посиленні команди. Тоді Михайлину призначили на посаду заступника. Вона називає це слово саме в чоловічому роді й пояснює:
«Офіційно в каталозі професій ця посада називається “заступник”. Хоча у міськраді є внутрішній рух, що мають вживатися фемінітиви й має бути слово “заступниця”».
Про жінок у місцевому самоврядуванні
За словами Михайлини Скорик, якщо подивитися на Київську область, то в окупованих населених пунктів, крім Іванкова, не було керівниць.
“Це найбідніший населений пункт під Чорнобилем, де все дуже складно. Ним керує жінка, решта керівники – чоловіки”, – каже вона і продовжує:
«У нашому суспільстві, очевидно, дуже мало жінок на керівних посадах. Відповідно, у нас домінує «чоловіча» політика на всіх рівнях. І в нас, якщо аналізувати й вертикалі, і загалом ситуацію в країні, є чіткий розподіл. Там, де більше грошей, де є активи – там концентрація чоловіків. А там, де з малим бюджетом треба розгрібати багато проблем, – жінки».
Михайлина каже, що великою мірою суспільство очікує керівника-чоловіка, є навіть вислів – міцний господарник. Водночас жінка традиційно вважається людиною, яка береже домашній затишок.
Робота заступницею міського голови
Проте ситуація змінюється, особливо в під час війни:
«Ми бачимо, скільки відповідальності на себе беруть жінки. Вони воюють, волонтерять, евакуюють, доставляють вантажівки, володіють зброєю. І вони вимагають жіночу військову форму. Вона має свою специфіку, має відрізнятися від чоловічої. Тому бачу, що все змінюється».
Водночас, каже, є дисбаланс: чимало жінок працюють на середній ланці в органах державної влади й місцевого самоврядування, а чоловіки – на верхівці.
Михайлина Скорик-Шкарівська вважає, що присутність жінок у владі дуже важлива для ухвалення рішень, які враховують інтереси всіх громадян і громадянок. Тож вона виступає за баланс 50 на 50.
«Жінці в суспільстві, в якому домінують чоловіки, – складно. Але це не означає, що жінка тут не може бути ефективною і відповідати за важливий блок питань, який впливає на розвиток, на місцеве самоврядування. Бо у чоловіків є свій погляд на речі – у жінок свій.
Якщо ми говоримо про дітей, молодь, родину, інклюзивність, то жінкам це пояснити й втілити легше через те, що вони це краще розуміють. Просто частіше возять візочки й розуміють, чому бордюри не мають бути такими високими. І рішення – дуже практичні. Інколи чоловіку, якого ти не можеш переконати, треба дати в руки візочок і попросити пройти. Тоді вони легше приймають рішення про знижені тротуари. Або делегують його жінкам, які розуміють, якими тротуари мають бути».
Валентина Вергулес
Валентина Вергулес – завідувачка бучанської станції швидкої допомоги. Це та станція, що надавала допомогу бучанцям навіть під час окупації міста, іноді ризикуючи життям.
Робота з ризиком для життя
«Наша щоденна робота – важка праця заради збереження людського життя, – розповідає Валентина. – А останніми роками нам довелося боронити життя в надскладних і небезпечних умовах. COVID-19, воєнний стан, окупація. І жодного випадку відмови медика «швидкої» виїхати на виклик. Жодних вагань щодо вибору: убезпечити себе або негайно мчати на допомогу».
За її словами, з початку пандемії COVID-19 працівники і працівниці станції швидкої надали допомогу понад трьом тисячам осіб із підозрою й підтвердженим коронавірусом. А з 24 лютого виїжджали на 47 місць вибухів і потрапляння снарядів, госпіталізували 472 поранених, а ще 40 постраждалим допомогли на місці.
«Скільки хворих з інсультами та інфарктами, вчасно доставлених до лікарень, реанімованих під час зупинки серця або дихання, травмованих, поранених – військових і цивільних. Порахувати неможливо! Я вдячна усім, хто прийшов працювати на «швидку» і залишається, щоб допомагати людям!», – каже Валентина.
Бучанська підстанція екстреної медичної допомоги залишилася працювати в місті під час окупації до 11 березня, поки персонал не отримав вказівку евакуюватися “зеленим коридором”.
Робота була небезпечною не просто тому, що в будь-який час можна було потрапити під ворожі кулі або опинитися в полоні, а ще й тому, що росіяни робили псевдовиклики швидкої допомоги й полювали на медиків і цивільних. На місцях замість поранених людей на працівників і працівниць швидкої чекали засідки.
Попри ці ризики, нестачу ліків і медичного обладнання, вони рятували життя поранених.
Найчастіше цивільні отримували поранення рук, ніг, черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів, розповідає Валентина.
«Найважчі й небезпечніші були поранення з так званими «вузловими кровотечами». Обмаль часу, щоб врятувати життя, на цій ділянці не використаєш турнікет, щоб зупинити кров. Робиш це вручну, тиснеш на рану і тампуєш її, потім є деякий час, щоб доставити пораненого до лікарні», – розповідає завідувачка.
Робота на швидкій допомозі
Розповідаючи про свою роботу, Валентина кілька разів каже про своїх людей. Особливо Бучанська станція швидкої допомоги пишається Людмилою Скакаловою, яка залишилася в місті до останнього й надавала допомогу постраждалим.
Першою, кого врятувала Людмила, була Ольга Бойко, яку 13 березня поранили в серце російські снайпери. Вона вижила, й після звільнення її доправили до столичної лікарні. Другою врятованою стала жителька Лісової Бучі Ірина. Вона отримала осколкові поранення в спину, ноги та живіт.
Після того, як медики втратили транспорт, а частина персоналу евакуювалася, на базі швидкої організували гуманітарний аптечний пункт, де безплатно роздавала наявні медикаменти бучанцям і бучанкам, а також приймалиа важкопоранених.
Тепер станція повернулася до більш рутинної звичної, хоча й складної роботи. За словами завідувачки, екстрену медичну допомогу надають зазвичай 3–4 бригади вдень. Кожна бригада меддопомоги за зміну обслуговує по 12–16 викликів, а загалом за добу лікарі та лікарки виїжджають приблизно на 100 викликів, більшість із яких – екстрені з тяжкими випадками. Лікарі швидкої доправляють до столичних медичних закладів людей всієї Бучанської громади.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
