Моє кредо – роби добро: почесний громадянин Ворзеля Іван Присяжний про найбільше досягнення в житті
Виховував братів та любив музику
Іван Присяжний народився 1 серпня 1948 року в селі Матейків Барського району Вінницької області. Батьки чоловіка були колгоспниками: батько працював трактористом, а мати — в польовій бригаді.
“Коли мені випалилось 6 років наша сім'я поповнилась. В мене з'явилось два братчики, фотографію яких ми зберегли по сьогоднішній день. Це велика пам'ять, тому що одного із братчиків уже немає. Це була моя найперша фотографія. Тоді таких можливостей, як зараз, не було, тож нас відвезли в районний центр і там зробили цю світлину.
Перша світлина Івана ПетровичаФото: з особистого архіву Івана Присяжного
На той час діти, які росли і виховували в селі, на жаль, не мали такого дитинства й можливостей, які мають наші діти сьогодні. Батьки зранку до вечора працювали в колгоспі, а на дітей покладалися всі обов'язки з ведення господарства. Коли братчики народилися, то мені приходилось їх з пелюшок ростити і виховувати, турбуватися про їхнє дитинство. Хоча самому було шість років”.
Під час навчання у школі найбільше полюбляв біологію, хімію та математику. Після восьмирічної школи села Матейків, Іван Петрович виявив бажання продовжити навчання у Вінницькому кооперативному технікумі.
“У нас в селі був чудовий духовий оркестр і в мене було дуже велике бажання вчитись музики. Але часу не вистачало, адже доводилось дуже багато працювати по господарству. Коли я вступив у технікум, то з першого курсу пішов у духовий оркестр і продовжував вже там справу, яку хотів опанувати навчаючись в школі. Спочатку я грав на тенорі, потім на баритоні, а потім вже на трубі. Мені легко давалось музика. Ці навички стали в нагоді й в майбутньому.Коли мене призвали на службу, я продовжив грати у духовому оркестрі”.
В армії продовжив грати в оркестрі, поки не став нормувальником
Після закінчення технікуму у 1966 році чоловік розпочав свою трудову діяльність в системі споживчої кооперації Могилів-Подільського району Вінницької області на посаді завідувача торгового відділу Вендичанського споживчого товариства.
“Я з перших днів активно включився в роботу. Колектив мене прийняв дуже по-доброму. Коли постало питання мого призову на службу то співробітники заявили, що всі разом підуть мене проводжати”.
Іван Петрович ніс службу в залізничних військах. Спочатку грав у духовому оркестрі. Але після вивчення особової справи, чоловіка відправили на шестимісячні курси нормувальника. Це один із ключових співробітників, відповідальний за дотримання норм виробітку під час виробничого процесу.
“Наш взвод виконував на той час роботи з розширення залізничного направлення Моніно-Чкалово. По сьогоднішній день пам'ятаю своїх однополчан. Те відділення, яким я керував отримало перехідний прапор. Він свідчить про те, що це був один із найкращих підрозділів військової частини, де ми знаходилися.
Дуже мені запам'ятався командир роти – Кисляк. Він дуже по-батьківськи спілкувався зі мною та давав мені відповідні знання.
Коли ми виконували роботи з розширення залізниці, починаючи від розвантаження дорожніх платформ і до укладки залізничної магістралі, в мої обов’язки, як нормувальника, входило документальне оформлення актів виконаних робіт та їх передача в штаб для подальшого опрацювання.
Вільного часу в мене було досить, тож я мав можливість гуляти містом. Недалеко від військової частини працювала виставка досягнень народного господарства й більшість вільного часу я проводив там. Було дуже багато красиво оформлених павільйонів і я старався, як губка, все це в себе вбирати”.
З запалом реформує держторгівлю в Бучі та Ірпені
Після закінчення служби у 1969 році, завдяки похвальній характеристиці, Івана Петровича підвищили до голови правління Бронницького сільпо. Колишні однокласники з технікуму на той час вже працювали у Київській області.
Колектив сільського споживчого товариства в смт Брониця Фото: з особистого архіву Івана Присяжного
“Тоді розвивалася державна торгівля в районі Ірпеня, Бучі та Ворзеля. В пошуках роботи звернувся до керівництва торговельних закладів. Вивчивши мої анкетні дані, керівництво “Ворзелькурортторгу” запропонувало посаду директора об'єднання промтоварних магазинів в Бучі. На роботі намагався всі ті напрацювання, які в мене були, привести в державну торгівлю. Ми почали організовувати виїзну торгівлю на промислові підприємства, обслуговувати почесних інвалідів Другої світової війни, проводити ярмарки. Мешканцям регіону це дуже сподобалося. Моє ж керівництво було в захваті, що я так активно включився в роботу та вводив інновації, які на той час державна торгівля ще не освоїла”.
Адміністративний апарат управління торгівлі ірпінського міськвиконкомуФото: з особистого архіву Івана Присяжного
У 1979 році чоловіка перевели на посаду заступника директора “Ірпінькурортторгу”. З 1981 року працював заступником начальника міського управління торгівлі Ірпінського міськвиконкому. Завдяки високим досягненням та великому внеску у розвиток торгівлі через три роки обійняв посаду начальника цього управління.
“Ми почали реконструкцію і будівництво магазинів з урахуванням сучасних вимог і новацій, впроваджували самообслуговування, організовували кімнати відпочинку, проводили навчання молодих спеціалістів. На той час навчальні заклади не могли забезпечити нас фахівцями. Тому мали свій навчально-курсовий комбінат, де виховували майбутніх спеціалістів.
У вільний від роботи час Іван Петрович займався власною пасікоюФото: з особистого архіву Івана Присяжного
Мої досягнення і труди увінчалися досить хорошими результатами. Колектив управління завдяки високим показникам неодноразово посідав призові місця серед підприємств торгівлі області. Також нагороджувались перехідним прапором Міністерства торгівлі України”.
Аварію на Чорнобильській АЕС взяв близько до серця
На цьому кар’єрний шлях Івана Петровича в державних установах не закінчився. У 1986 році рішенням Київської обласної ради був призначений заступником начальника обласного управління торгівлі, а в 1987 році — начальником цього управління.
Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції чоловік з перших днів брав активну участь у розв'язанні проблем регіону.
“Мені було боляче розуміти, наскільки сильно ця трагедія вдарила по долях людей, які там проживали. Я дуже боляче це переживав і старався, чим міг їм допомогти. Ми забезпечували переселенців житлом, одягом та харчуванням. За кожним навчальним закладом закріплювалися підшефні навчальні заклади. Попросив у міськвиконкомі закріпити за мною дім дитини і сиріт, які там знаходилися. При всій своїй зайнятості, завжди знаходив час завітати до цих діток і, по можливості, надати їм відповідну фінансову допомогу та розв'язувати нагальні питання.
Грамота "Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії"Фото: з особистого архіву Івана Присяжного
Коли я очолив Київське обласне управління торгівлі, Чорнобиль залишався ще досить актуальним. Мені доводилось дуже часто виїжджати в зону відчуження. Там займався вирішенням різних питань людей, які були безпосередньо залучені до ліквідації катастрофи. На той час я був у штабі цивільної оборони по ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Питання, які там розглядали, потребували негайних рішень, а їх можна було приймати тільки тоді, коли ти особисто побував там.
Виїжджаючи в зону аварії, ми тоді не думали про здоров'я та можливі наслідки”.
Медаль "За мужність та честь"Фото: з особистого архіву Івана Присяжного
Повернувшись з чергового відрядження, Іван Петрович відчув проблеми зі слухом та судинами. Впродовж 10 років після аварії чоловік знаходився в категорії гіпертоніків та мав 3 інфаркти. Медикаментозне лікування вже не давало бажаних результатів, тож довелося звернутися до хірургічного втручання.
Після ліквідації Міністерства торгівлі зайнявся банківською справою
З часом держава вирішила ліквідувати Міністерство торгівлі. Обласне управління, яке очолював Присяжний, отримало статус асоціації. Завдяки тому, що Іван Петроич закінчив у 1978 році Київський торгово-економічний інститут та отримав кваліфікацію економіста, чоловік вирішив піти в банківську справу.
З 1994 року по 1996 рік працював керівником Ірпінською філією АБ “INKO”. А з 1996 року по 2015 рік керував Ворзельським відділенням ПАТ “Київська Русь”.
“У нас були досить непогані результати роботи. Це підтверджується тим, що керівництво банку мене нагороджувало грамотами і заохочуючими преміями. Але найприємніше було чути відгуки та подяки від наших клієнтів, адже вони були тільки позитивними. Люди весь час дякували за той колектив, який мені вдалося сформувати. Наскільки він був доброзичливий та чемний у спілкуванні”.
Впродовж 51 року трудового стажу Іван Присяжний постійно займав керівні посади. Чоловік розповів, що все складалося саме так, завдяки його відповідальному відношенню до роботи, людяному ставленню до співробітників та життєвому кредо — “Роби людям добро”.
“Бувши на посаді, чи то начальника міського управління торгівлі, чи обласного управління, чи працюючи в банку, — коли людина приходила до мене з питанням, я завжди ставив себе на її місце. Старався допомогти їй, тому що думав, як би себе почував, отримавши негативну відповідь”.
У віці 63 років Івану Присяжному присудили звання почесного мешканця Ворзеля за високі досягнення та внесок у розвиток селища. Навіть знаходячись на пенсії, чоловік продовжує брати активну участь у житті Ворзеля.
“Я горджусь і вдячний за те, що так оцінили мою роботу. Уже сьогодні, перебуваючи на відпочинку, почесне звання зобов'язує мене продовжувати займатися суспільними роботами. Багато спілкуюся з мешканцями, адже живу тут з 70-го року. Не так давно в нас була велика подія — вирішувалося питання переходу нашої церкви з підпорядкування російського до українського. Я активно проводив роз'яснювальну роботу серед своїх сусідів та мешканців. Самі збори пройшли результативно – громада прийняла рішення про перехід церкви до українського патріархату”.
Народження доньки – найбільше досягнення в житті
Про свій перший шлюб, який тривав 32 роки, Іван Петрович розповідає мало та неохоче. Проте невдовзі після розлучення чоловік одружився знову і пізнав справжнє сімейне щастя. Каже, це було кохання з першого погляду.
“У мене з'явилася дружина, яка мене ощасливила та подарувала доцю. Ми познайомилися, коли я знаходився на лікуванні в Київській обласній лікарні. До палати зайшла симпатична жінка в білому халаті та поцікавилася, як моє здоров'я. Так зав'язалися наше спілкування, яке потім переросло у почуття. Я запропонував їй руку й серце і ми одружилися”.
На жаль, сімейне життя тривало недовго, коли дочці подружжя, Олі, виповнилося 3 роки, дружина померла через невиліковну хворобу. З того часу Іван Петрович вже 17 років виховує доньку самостійно.
Попри свій довгий та вражаючий послужний список, найбільшим досягненням в житті чоловік вважає саме народження доньки.
“Я дуже пишаюся тим, що вона в мене така розумниця, що обрала журналістський шлях, по якому сьогодні впевнено рухається. Як батько я всіляко сприяю цьому. Для мене це велика радість та втіха. Всі мої трудові досягнення відійшли на другий план. На першому ж для мене — вона. Коли був славний ювілей, то я їй сказав: “Доцю, я до цього робив все, щоб ти була щаслива. В майбутньому я буду тобі допомагати стільки, скільки буде моїх сил і можливостей, щоб ти й далі була щасливою. Я все життя вершив добрі справи і робив людям добро, тож я хочу, щоб це також стало кредом і твого життя”.
Іван Присяжний разом із дочкоюФото: з особистого архіву Івана Присяжного
