Незламне місто. Рівно рік, як звільнено Бучу від російських загарбників
Вокзальна
Вулиці Бучі стали одним із перших кладовищ для надій Росії оточити та увійти до Києва, а потім скинути уряд і президента Володимира Зеленського.
27 лютого після жорстоких боїв, що тривали всю ніч, російська армія увійшла в Бучу. На вулиці Вокзальній, неподалік школи № 3, нашим військовим удалося зупинити рашистів – знищити колону їхньої техніки. Це кладовище ворожої техніки ще довго пробуло на цій вулиці.
Тоді проявили себе не тільки військові, а й цивільні бучанці. Наприклад, Валентин Дідковський (Дід Валентин) з власного подвір’я за допомогою гранатомета знищив російський бензовоз, зупинивши наступ окупантів. Його відео з нецензурною лексикою стало вірусним.
“Як вони пішли в нас по Вокзальній вулиці, я чув вибухи, постріли. Між парканом у щілину подивився, як вони йдуть: ланцюгом обабіч дороги, а посередині – техніка. У дворі в мене біля паркану стоїть старий автомобільний причіп, ось я все розрахував, виліз тихцем на той причіп, приготувався… Пропустив спершу три БМП, прицілився. Дивлюся – йде бензовоз. Я думав собі так: як він загориться, зупиниться, то заблокує рух іншої техніки, – згодом розповів журналістам Дід Валентин.
І все якось миттєво сталося! Я вистрілив, зістрибнув з причепа. Не знаю, як у мене вийшло все це за хвилини півтори! Ще й три гранати жбурнути в колону встиг. І сам рачки попід парканом почав тікати, бо вони по мені вже почали гатити. Але вдалося утекти!"
Розстрільний двір на Яблунській
На жаль, вулиці Бучі стали не тільки місцем втрачених надій для загарбників, а й місцем загибелі й для українських цивільних мешканців та захисників.
Після візиту у звільнену Бучу президент Володимир Зеленський зізнався, що для нього це був найстрашніший день цієї війни. Він жахнувся від побаченого: розстріляні люди, понівечені машини цивільних, які хотіли втекти з міста, і згоріла військова техніка.
Вулиця Яблунська в окупованій Бучі майже місяць була лінією фронту – з 3-го до 31 березня 2022 року.
Кадрові російські військові розстріляли на цій вулиці понад 60 цивільних, а також вбили полонених тероборонівців. Першими жертвами стали 8 чоловіків, які наприкінці лютого створили блокпост, аби протистояти загарбникам. Їх розстріляли на подвірʼї на Яблунській, 144: Анатолія Прихідка, Андрія Матвійчука, Андрія Вербового, Дениса Руденка, Андрія Дворнікова, Валерія Котенка, Святослава Туровського, Віталія Карпенка.
На цьому ж пізніше подвірʼї вбили Дмитра Чаплигіна, який фіксував докази злочинів росіян на телефон; В’ячеслава Гордійчука й Олега Біласа, які були охоронцями склозаводу; Костянтина Заблоцького, тіло якого з вогнепальними пораненнями знайшли на 2-му поверсі будівлі «Агробудпостачу».
Вшанування людей, які загинули на тому подвірʼї, відбулося в Бучі в річницю перших розстрілів, 4 березня.
Дядя Ігор, так звуть його сусіди, живе через сітку від розстрільного двору. Згадує день страт:
«Мене силоміць вивели, поставили на коліна під забор, дуло приставили до потилиці, забрали телефон. Я думав, що зараз вистрелять, уже прощався з життям. Десь годину я так стояв під прицілом. Потім старший прийшов і сказав “Отпустите деда”».
Чоловік пішов у погріб, а росіяни зайшли в хату й там жили, «на голові» в дяді Ігоря та його сім’ї, як каже чоловік.
«Я от зараз ваніш шукаю, бо не можу цей руський дух витравити. Все засрали. А тіла, ми як вийшли, то лежали, видно було через сітку. Ненакриті лежали, вже їх снігом посипало, а якраз прийшла третя колона танків, то ми не могли підійти ближче подивитися. Оце більше як місяць вони там лежали».
Інша мешканка вулиці Яблунської, пані Галина, розповіла, що окупанти захопили місто буквально на її очах. Коли ми завітали на Яблунську, вона з подругою Ганною раділи тому, що можуть посидіти на своїй улюбленій лавці біля під'їзду. Під час окупації жінки тижнями переховувалися в підвалі, тепер збирають дані про вбитих і виживших:
«Для розваги орки тренувалися стріляти по водонапірній вежі, просто кожен вечір танком виїздили й били по ній. Ходили по хатах: ми сидимо в погребі й чуємо лишень, як зверху тупот іде. Хто їм не сподобався – їх моментально вбивали. Наша сусідка визирнула – і тільки встигла закрити двері квартири, її одразу застрелили через двері», – розповіла пані Галина.
Ця жінка вийшла, бо хотіла взяти картоплі та води. Діти в підвалі хотіли їсти, а запасів уже не було.
«Вона стікла кров’ю просто біля дверей. А ми не могли вийти її забрати чи допомогти. Це вже у квітні, як все стихло, забрали її тіло», – додала пані Ганна.
Про інших жертв Росії
Наталя Бондар – мати загиблого хлопця. Тримає в руках останню фотографія сина – на довідці про складання екзамену на водійські права. Її Сашко пішов із дому 8 березня. Поцілував матусю і зник:
«Він мав піти до посту в центр Бучі, допомогти ТРО. Він завжди писав мені СМСки: “Ма, все ок. Цілую”. А тут – тиша, ніякої звістки. Я розумію, що, може, його в живих уже немає, але хоч би знайти й поховати. Ми їздили вже по моргах, були в Білій Церкві, здала аналіз ДНК, але було невідомо, скільки чекати. Слідчий нас не пустив на опізнання тіл, сказав, що там тіла настільки спотворені, що опізнати неможливо».
Лише через три місяці Наталя знайшла тіло сина, його змогли ідентифікувати за аналізами, які вона здала раніше:
«Довго дуже йшла експертиза. Сказали, що застрелили Сашу біля переїзду в Бучі. Пробита голова була і скрізні рани в порожнину».
Серед десятків убитих у Бучі було багато велосипедистів. Усе тому, що бучанці дуже полюбляють ровери, для багатьох це основний транспорт. Серед цих убитих був чоловік Світлани Бровченко.
Вона виносить із хати фотоальбом. Звичайний сімейний, з надрукованими фотографіями. На останній світлині – її чоловік Володимир. Тут він усміхається.
«Ми з дочкою змогли виїхати 5 березня, чоловік нас провів. Володя був на велосипеді, він охоронцем працював у санаторії у Ворзелі. Поїхав на роботу, він так кожен ранок їхав на зміну в дев’ятій. По телефону сестра подзвонила і каже, що Володю поранили, що племінник намагався його витягнути, але його теж поранили, куля пройшла біля серця.
Так Володю залишили помирати на вулиці. Його в черевину поранили, і він стікав кров'ю ще кілька годин. Сусіди чули, як він стогнав, але не могли вийти його забрати. Стріляли з усіх боків. То він майже два тижні отак лежав».
Наразі відомо про понад 1400 смертей у Бучі, із них 37 – дитячих. Понад 175 людей знайдено в братських могилах і камерах тортур.
За понад місяць російської окупації в Бучі було пошкоджено 2512 споруд. Загальні збитки, завдані інфраструктурі міста, оцінюються в понад 5,2 млрд грн або $191,3 млн. Загалом у Бучі зруйновано та пошкоджено 861 приватний будинок, 122 багатоквартирні будинки та 875 господарських будівель.
